BooksUkraine.com » Гумор » Африка, сни 📚 - Українською

Читати книгу - "Африка, сни"

182
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Африка, сни" автора Олександр Сергійович Подерв'янський. Жанр книги: Гумор. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 80 81 82 ... 93
Перейти на сторінку:
Гессе, его подруга – и Лифанчук спросил, показывая на татуировки:

— Звідки у вас все це?

— Ми – якудза, і ми любимо тату, – сказал оябун.

Тьотя Вєра принесла вареники, чебуреки и водку.

— Але Махно, і все таке інше?

Оябун поиграл грудной мышцей, так, что Юля подмигнула Лифанчуку.

113. АНИМАЦИЯ. РЕТРОСПЕКТИВА.

Закадровый текст сопровождается комиксной анимацией.

— На початку століття, коли Нестор Махно з боями проривався в Румунію в плавнях Дністра, його відступ прикривав отаман Куриленко, – сказал оябун. – За офіційними даними, він загинув, прикриваючи відступ Батька. Але тіло його не знайшли. Він був тяжко поранений в тому бою, але все-таки зміг сховатися в плавнях. Непритомного, його знайшли тамтешні селяни. Красива дівчина виходила його, і там було велике кохання.

— Він тікав від більшовиків, спочатку в Китай, потім в Японію, служив в армії імператора, але за місяць до капітуляції змушений був дезертирувати. Ходили чутки, що він зарубав офіцера. Так він опинився в якудзі. Він швидко набув авторитету, сім’я, яку він очолив, була успішною.

— Але інші сім’ї заздрили йому, і, крім того, він не був японцем. Хоча він завжди дотримувався кодексу честі. Йому дали зрозуміти, що в Японії він небажаний. Після цього частина сім’ї залишилась в Японії, але більшість поїхала в Україну за своїм оябуном.

114. ИНТ. КИЕВ. ГЕНДЕЛЫК. ДЕНЬ.

— А вона? Вона весь цей час була разом з ним? – спросила Татьяна.

— Мати завжди була разом із батьком, – сказал оябун, покосившись на татуировку.

— То це…? – спросил Лифанчук, указывая на татуировку.

— Випадкова схожість, – сказал оябун, и Юля опять весело подмигнула Лифанчуку.

— Але іноді буває корисно. А тепер, – сказал оябун, обращаясь к Татьяне, – розкажіть нам, шановна, як ви сумлінно працювали на овочевій базі двадцять років тому.

— Працювала і працювала, – сказала Татьяна, – нічого інтєрєсного.

— Так, – сказал оябун. – Нічого. Але одного чудового дня ви отримали партію індійських бананів. Нічого особливого. Тільки в одному з ящиків, крім бананів, було ще двійко немовлят. Дівчинка і хлопчик. Куди ви їх поділи, шановна?

— А, ну було таке, – сказала Татьяна. – Ви б так і сказали, а то сразу руки крутить! Я, канєшна, нікому не сказала, бо тоді дітей одвезли б в дітдом, а там таке… страшне, одним словом, всі ж крадуть, діти ходять голодні, то я і подумала собі, у нас в селі єсть багаті люди, тож дітям у них все ж краще буде, ніж в дітдомі, то я й підкинула, дівчинку Матільді Зленчиховій, а хлопчика Міколі Гупалюку, що ото дірєктор НПЗ був. За такими людьми ж діти не пропадуть, а шо, я не так зробила?

— Імєйтє в віду, – продолжала Татьяна, – шо якщо ви з прокуратури, то я од всього откажусь, мені воно нада? Та й то, молода була, дурна, сімнадцять років вообщє, січас, може, і собі б взяла, тіки кажуть, зараз мороки з цим усиновленням, одних бумажок скільки треба зібрать…

— Хто ця Матільда? – спросил оябун.

— Та так, одна відьма багата, у нас в селі живе, – сказала Татьяна, – У нас взагалі-то, в селі відьом багато, кожна друга робить. І куди це міліція дивиться, я не понімаю вобще… А то ще, буває, оці поприїжджають, Свідєтєлі Ієгови чи трясуни всякі – так то вобщє просто я не знаю. А що ви хочете – церкви ж в селі нема!

Оябун задумчиво посмотрел на Хуяму.

— Червона сукня? – спросил он. Тот кивнул. – І де вона зараз, ця відьма?

— Так вони всі вчора на Київ поїхали – і Матільда, і Галька з Анжелою і Вєронікою. Люди казали, що вони на телебачення поїхали, в програмі зніматься. Канешно! То така курва, шо у неї кругом связі. Вона своїх двох чоловіків на цвинтарі закопала, а сама з якимось продюсером з Києва в откритую живе половой жизнью не розписана. Стида совсєм не має! Так і то сказать – ви думаєте, вона просто так біля цвинтаря живе? Я ото коли її зустріну, то всігда дулю скручу і в кармані держу, а як ви думали?

— Дулі в кишені крутите, а малу дитину все ж таки їй підкинули, – сказал оябун.

— Так молода була, дурна, – сокрушенно сказала Татьяна. – Зараз, канешно, наверноє, собі б взяла. Чи, може, я комусь би прилічному підкинула. Та тіки де ж його, такого прилічного, взять? Ви ж самі бачите, шо кругом робиться…

— А ви самі бачили його коли-небудь? – спросил оябун, – ну, того, – продюсера?

— Сама не бачила, брехать не буду, скіки в селі живу – не бачила, – тараторила Татьяна.

— Звідки ж ви знаєте? – спросил оябун насмешливо.

— Люди казали, – сказала Татьяна шeпотом, выпучив глаза.

— Хлопці, дівчата, ану катайте заберіть тарілки,

— сказала Тьотя Вєра и ебанула мокрой тряпкой об стол, не обращая внимание на причинeнное неудобство. Наши герои только успевали уворачиваться от еe здоровенной жопы.

— Навіщо вам все це? – спросил оябуна Лифанчук. – Якісь діти в ящику з бананами, відьми, продюсери… У вас, наскільки я зрозумів, солідний бізнес…

Тряпка и жопа Тьотi Вєри мешали нашим героям видеть друг друга.

— Тут справа в тому, чиї це діти, майстре, – сказал оябун, уворачиваясь от тряпки.

— Ця сільська дівчина, – її звуть Галя, ви сказали? – донька магараджи Братпура, Браджраджкаламатраси і принцеси Лакшмі, що померла при пологах. Уроджена богиня життя, вкрадена в дитинстві вождем магів-душителів Сарасваті. Відсутня ланка у кільці Атмана-Брами. Така, як вона, з’являється поміж смертними раз на десять тисяч років.

— А цей хлопчик? – встряла Татьяна.

— Її брат-близнюк, – ответил оябун. – Але це неважливо. Важлива тільки дівчина. І, наскільки мені відомо, вона зараз зі своєю мачухою перебуває на каналі «Ти і я». Думаю, на землі для неї немає більш небезпечного місця.

115. ИНТ. АСК. КОРИДОР. ДЕНЬ.

Магараджа со свитой, Сільодкой и Сосуновским шествовал по АСК. Вся телевизионная шушера, сбежавшаяся посмотреть на магараджу, почтительно сторонилась. Процессия как раз летела мимо Гали с Вереснем и Борсюком, когда Сосуновский остановился и представил их магарадже.

— Це зірки нашого телеканалу, – сказал он по-английски, – Микола Вересень і Анатолій Борсюк.

— А це дівчисько, мабуть, ведуча молодіжної програми? – спросил магараджа (англ. в закадровом переводе), – Яке чарівне обличчя!

— Так, сер, – не смущаясь, подтвердил Сосуновский, – Вона веде спортивно-розважальну програму для молоді. Це дуже успішна програма, сер.

Он даже ухитрился подозвать Сільодку и спросить у него шeпотом:

— Шо за дівка, Влад? Чому не знаю? Срочно постав її на кастінг у програму «Ану, дівчата!»

— Яким спортом займається юна леді? – спросил магараджа у Гали.

— Кунг-фу, сер. Стиль хейлун, – ответила Галя просто.

— Якщо в цій країні красиві дівчата займаються такими серйозними

1 ... 80 81 82 ... 93
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Африка, сни», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Африка, сни"