Читати книгу - "Вибрані твори"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Зараз пізній вечір. Довкола страшна тиша, я змучена, бо цілий день бабралася перед від’їздом. Але так хочу перед далекою дорогою — бо такою вона мені видається — порозмовляти з тобою, хоч не знаю, коли цей лист дістанеться в твої руки.
Бо я знаю, що і ти, мій найдорожчий, самітний та ще стільки клопотів маєш, що аж жах. Думками я весь час з тобою.
Я б тобі радила, коли зберешся, чимчикувати до Рівного — ближче до мене, щоб звідти одразу до Києва. Я особисто своїм побутом тут задоволена. Я тут писала статті до «Волині», познайомилася з редакторською працею, знаю, що є підвал І, підвал II і т. д., а крім того, я тут добре підживилася, що мені, певно, придасться, отже, навіть хвилююся, що вже в мене спідниці затісні. Їмо тут чудові борщі, багато масла, яєць, сметани, молока. І все це мені коштувало... 14 рублів денно. Крім того, ще те добре, що я тут все собі переробляла і переправляла, навіть ті попороті сукні, а нова сукня, та, що ми купили у Львові, — вийшла красуня!
І от коли я все це їм, коли у вікно дивлюся на «стояло золото — барвиста осінь» — мені так боляче, що тебе нема зі мною. Ми б, певно, підсварювалися, але пізніше мирилися б, мій Фімівка поправився б тут, поповнішав і тішився б з кожного числа «Волині» з моєю статтею.
Мої статті подобаються, мені багато людей казало, що часто питаються, чи в цьому числі є моя стаття, а я задоволена, що можу писати кожного тижня і «получа-ється» не зле.
Перше мучилася з головою, яку я сама привела в порядок перед Києвом. Тяжко. І не досконало! Але — «доба жорстока, як вовчиця». Ти, мабуть, цікавишся, як я тут живу. Отже, вранці, перед 8, їм сніданок з Самчуком, який живе в сусідньому мешканні. Пізніше порядкую і або пишу вдома, або іду до редакції. О 2 обід — пізніше знов редакція. Увечері іноді збираємося у Самчука, який живе на своїй Волині, мов хазяїн домовитий. Приходять члени редакції і кілька людей з тієї фільмової групи, що тут застали. Все українці і все люди дуже милі. Пізніше сон у самітній хаті, де за стіною лише Анна Антонівна, моя добряча господиня. Олег мешкає з Василем, Демо й іншими.
Отже, Рівне для мене було такою ідилічно-гоголів-ською вставкою на моїй дорозі до Києва. Але про Київ ходять тривожні чутки, хоч Ольжич шле радісні вістки з лейтмотивом — перемога за нами. Не знаю, що і як там буде, але знаю, що бандерівство само себе зліквідувало своєю глупотою і нам уже терором не загрожує.
Що буде в Києві? Як? Не знаю! І сумно мені, сумно, що ти не їдеш зі мною, хоч хочу вірити, що швидко тебе у Києві побачу.
Рушай, рідний! Як тільки зможеш, а речі візьми лише свої і постіль. Мені вже не вези нічого, я все маю, хіба якусь фарбу. Ту обов’язково.
Любий мій, коханий! Вже так пізно. Бажаю тобі, як найдорожчого, здоров’я і успіху. Хай тебе Бог хоронить! Вірю, що ми зустрінемося живі і здорові і заживемо знов разом. Пам’ятай одно: яка я не є, але я тебе рідного дуже і дуже люблю і життя без тебе не уявляю.
Цілую тебе, милий, міцно, міцно! Вітай батька, як будеш писати. Він мені часто сниться. Твій Джені-Мулі.
До Олега Лащенка[Київ], 15. І. 1942
Шановний і Дорогий Пане Олег!
Нарешті маю оказію написати Вам листа, який передав би хоч трохи настрій Києва, у якому ми з Вами так радісно починали працювати перед неповними 3-ма місяцями... Навіть тяжко собі уявити, що з того часу не минуло ще трьох місяців і все вивернулось на другий бік, а люди також на другий бік вивернули своє відношення до нас.
Багато з тих, що просто адорували нас у ті, не дуже віддалені, часи, коли ми ще були «знатними іностранца-ми», не вітаються при зустрічі або говорять, що вони таки з нами; а другі, які були менш настирливими приятелями, оточують власне тепер нас особливою пошаною і підтримкою. Якби тепер все змінилось знов — о, як би легко можна було зібрати собі відповідних людей!
Про події і настрої в редакції Ви будете мати докладні відомості від п. М. і Гайовича. Отже, про це не буду писати. Але дивна річ, всі ці події наразі не торкнулися Спілки. Перші ж збори по «зміні» пройшли у винятково прихильній атмосфері, і одну людину, яка вилізла з закидами Управі (щодо напрямку), решта членів абсолютно закричала, а було всіх тих членів понад 40 душ.
Після тих зборів все іде нормальним шляхом. Маємо вже їдальню, умеблювання. До нашої Спілки приєдналися вже фільмовці, як підсекція, з Н. на чолі. Літературний клуб, який провадить Муз., розпочав свою діяльність, отже, все іде по-людськи і оскільки справа завалиться, то завинять в цьому «не так тії вороги, як добрії люди», передусім мій заступник, який думає скорше, як новий редактор
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори», після закриття браузера.