Читати книгу - "Предок"

«Радісного Агнця» або «Веселого Агнця» — привітання у Великодньому часі, як в Еспанії, так і в інших католицьких народів, заміняє українське «Христос воскрес!»

За старі часи — дуже давно! — в Еспанії було багато вовків. Кажуть, що нема нічого страшнішого, як скажений вовк. Він не тільки не боїться вогню, але лізе сам на вогонь. На Литві також, іще не так то давно, було багато вовків. Бували і скажені. Ніби то казяться «з голоду». Тоді летять на село, часами й до освітлених вікон. Моя бабуня — литвинка родом, — Теофіла Довмонтович, мати мого батька, — розповідала про такі випадки.

Альфонс X «el Sabio» (1252–1284), син Фернанда III, дійсно канонізованого святого. «Не був ані політиком, ані вояком» — як пише про нього майже сучасна йому хроніка Хуана Міґуеля, — «але зробив для Еспанії більше добра, як коли б був добрим політиком і войовником.» Політикою видко так мало цікавився, — чи не оволодів нею! — що навіть не закріпив прав за своїми рідними внуками — дітьми його первородного й законного сина — Альфонса де Лясерда, першого предка героя цієї повісти, дон Карльоса (і пишучої ці рядки). І трон перейшов до його племінника Санчо IV «еl Bravo». Зате «був закоханий до культури» — пише Хуан Міґуель. Оточував себе вченими всіх народів, не зважаючи, чи вони — християни, магометани або й жиди. Тому повелось йому зробити дуже цінні переклади, як «Tradiciones de la Biblia», «El Alcoran», «El Talmud», «La Cabala». Написав дуже цінну працю «Los Libros des Saber de Astronomie» і склав так звані «Tabulae Alphonsianae». З інших його праць відомі «Los Cantigos de Santa Maria», «La Cronica General», поеми, пісні й б. і. його твори являються, так би мовити, закладом еспанського письменства, бо й найраніщими літературними працями Еспанії. Тож перед ним написано лише «El Cantor del Mio Cid» — автор невідомий (із XII а може й XI стор.) і «Legenda de las nocedades del Cid» (легенди з юности Сіда) написана Пленом де Кастро (Guillen di Castro), тобто знов таки — предком дон Карльоса (і пишущої ці рядки). Бо родини де Кастро й Лясерда злились в одну. А коли вимер («по мечу») рід Лясердів — титули його й патенти перейшли — по закону Еспанії, — на найближчих кревних по мечу (по мужеській лінії): на рід Медінаселі.

Популярна й досі еспанська пісня.

Хроніка Руї Піно, Лісабон 1563, стор. 68. — Не дивуйтесь точності виписки: маю в Португалії вуйка, Євгена де Кастро, визначного португальського поета — португальці ставлять його нарівні з Камоенсом. Він був професором літератури та ректором єдиного в Португалії університету в Коїмбрі. Даю ж детальні виписки, щоб було видко, що не «вигадую романи», але, дійсно, подаю виписки-уривки з хронік. /Як це звичайно в біографії наталени, справа з вуйком не надто певна, але достеменно знаємо, що дійсно жив такий собі Еуженіу де Каштру (1869–1944), письменник і викладач літератури в Коімбрському університеті. На його честь названа школа в Коімбрі/ — Прим. укл.

У нас часто пишуть «тореадор». Тимчасом слово «тореадор» — французьке і в еспанській мові не вживають його ніколи.

За ті часи, лікарі й астрономи носили іншу, як звичайні люди одежу: чорні плащі, завжди чорні, на чорній же одежі й берети, які звичайно вживали баскійці, т. зв. «боїни».

Родан — сьогоднішня ріка Рона, по французькому Rhone.

В Еспанії мало вживали і при розмові з королем або королевою титулу Ваша Величність. Звичайно вживали — при розмові з кожним іншим висловлювання «дон» (пан) або «донья» (пані) та хресного наймення: нпр. «донья Хуана», «дон Альфонсо».

Родинного наймення, як нпр. «Родріґес», «Фернандес» уживали тільки при розмові з дуеньєю — «донья Родрігес», або управителем, домосправцем: «дон Гонзалес». Дуенья — була старша жінка, яка скрізь мусіла допроваджувати дівчину або молоду замужню жінку. Вийти на вулицю чи до церкви самітньою, без супроводу дуеньї, вважалось «неслушним», іще до досить недавніх часів. Іще й авторка цієї повісти ходила замолоду завжди в супроводі дуеньї.

Історичне. Дон Педро Араґонський, справді, заступився й виявив поміч Провансові проти короля Франції. Бо Франція й Араґон хотіли кожне приєднати до себе Прованс.

В Романії, себто в Провансі, дуже була поширена від XI аж до ХІV сторіччя наука альбіґейц'в (від міста Альби) або катаризм. Папа Інокентій III наказав «хресний похід» проти них. І саме Симон де Монфор дуже жорстоко закінчив цей похід, зруйнував міста Безіє, Каркасон і інші. Ті бої, в яких брав участь французький король Людвик VIII, закінчились тільки аж за французької королеви Блянки Кастильської, матері Людвика Святого. За часи доньї Хуани — альбіґейців урядово вже ніби не було. Але деякі жили ще розпорошено по світі, як нпр. славнозвісний Христіян Розенкройц (справжнім родинним найменням: Христіян Гермельсгаузен), який під найменням «Розенкройц» розповсюджував у Німеччині в XIV столітті нову єресь, знану під назвою «розенкройцерів», бо їх знаком був хрест зложений із троянд.

Один із альбіґензьких