Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"

Дружині він тільки надсилав смс-повідомлення: як в нього справи, яку «беху» підбили й таке інше. Від тривоги, нічних кошмарів і тригодинного сну в добу, у день загибелі Миколи, 6 лютого, у Галини стався гіпертонічний криз: її забрали до лікарні й тоді почалися навідуватися сновидіння.

— То я потім зрозуміла, що він приходив у них до мене попрощатися. А через день чи навіть два до мене зателефонувала чоловікова сестра й каже: «Певно, з Миколою нашим біда, бо він не виходить на зв’язок і не телефонує». Я ж їй кажу, щоб не хвилювалася, бо там нема зв’язку з Київстаром, то як тільки з’явиться мережа, він набере. Але, звісно, після її дзвінка я стала набирати Колиних побратимів, військкомат і цікавитися, що там і як. І тоді Саша, його побратим із Рівного, подзвонив і сказав: «Двоє вирвалися з Чорнухиного, але Миколи серед них немає, а четверо вбиті, і Миколи серед них також немає». Звісно, я подумала, що він міг потрапити в полон або що йому таки вдалося вирватися відтіля, але ще просто не добрався. Ми подали в розшук, і Микола вважався зниклим безвісти. Шукали. А потім з’явилося це відео... бойовики зайняли двір, де були наші хлопці, і знімали їх на відео вже мертвих. Звісно, обшукали їх, знайшли телефон, на якому було відео з нашими, вони говорили, що ми переможемо, і Микола там кілька слів сказав: «Мій позивний «Нежурись», і моя банда не журиться, і ми їх порвемо».

Вони тоді були сповнені надії...

• Зведення новин

З 4 по 5 лютого українські військові знищили 60 бойовиків, 4 ворожих танки, 2 самохідні артилерійські установки, а своїх позицій не залишали і населених пунктів не здавали за останню добу. Про це повідомляє прес-центр АТО

• Упродовж доби в зоні проведення АТО загинули 2 військових, ще 26 поранено. Про це повідомив речник АТО Андрій Лисенко.

• Українська артилерія знищила у селі Жолобок Луганської області кілька сотень бойовиків.

Про це повідомляє «Українська правда» посилаючись на джерело в УМВС у Луганській області.

7 лютого 2015 року

• Зведення новин

У суботу о 5.15 з мінометів з території окупованих терористами Заіченково та Жовтневого було обстріляне с. Гнутове.

Як повідомляє 0629.com.ua, внаслідок обстрілу загинув житель одного з приватних будинків

• За минулу добу загинули 5 українських військових, ще 26 — поранено. Про це повідомив заступник керівника ІАЦ РНБО Володимир Полевий.

«Ситуація у зоні АТО залишається напруженою, противник по всій лінії розмежування здійснює обстріли та намагається атакувати позиції сил АТО. За оперативними даними, російсько-терористичні війська акумулюють сили для подальших наступальних дій на Дебальцевському та Маріупольському напрямах», — зазначив Полевий.

• Протягом 7 лютого терористи 68 разів обстріляли позиції українських військ.

Як повідомили у прес-центрі АТО, найбільша активність противника спостерігалась на Дебальцівському напрямку.

8 лютого 2015 року

• Зведення новин

Протягом ночі на 8 лютого бойовики 39 разів вели вогонь по позиціях українських військових.

Про це повідомили у прес-центрі АТО.

«Противник основний вогневий удар сконцентрував на Дебальцівському напрямку. Окрім того по 10 обстрілів зафіксовано на Луганському і Донецькому напрямках.

На Маріупольському напрямку тричі з «Градів» була обстріляна Новоселівка.

• За минулу добу на Донбасі загинули 12 українських військових, ще 24 бійця отримали поранення.

Про це повідомив речник штабу Антитерористичної операції Андрій Лисенко.

Також Лисенко нагадав, що бойовики 111 разів відкривали вогонь у бік українських військових.

9 лютого 2015 року

• Ірина Вовк. «На щиті. Спогади родин загиблих воїнів»

[Дебальцеве]

МИХАЙЛО БАЛЮК (18.09.1989 — 09.02.2015) 7 Хмельницька автосанрота

Дебальцівський «Хрест» був точкою перетину ще з серпня 2014-го: сюди звозили поранених і загиблих, бо на «Хресті» регулярно чергували вояки-медики, надавали першу поміч і зазвичай відправляли далі — на Артемівськ (Бахмут) до шпиталю чи моргу. Вранці восьмого лютого «Хрест» обстріляли «градами», і Анатолій Суліма з Хмельницької 7-ої автосанроти просто дивом залишився живим, коли в нього майже під ногами розірвався снаряд.

— У тебе сьогодні другий день народження, — усміхнувся і поплескав Толика по плечу його побратим і земляк Михайло Балюк.

— Ага... — отямлювався, махаючи головою і трохи морщачи чоло, Анатолій.

Попри тодішню контузію, він лишився на позиції, а з ним і Михайло. Але атаки не вщухли: поранених витягували з-під обстрілів і довозили до Артемівська.

Михайло Балюк і Анатолій Суліма (справа наліво) з побратимами

На ранок дев’ятого лютого на позиції лишилася тільки одна санітарна машина, а до вечора — ще двоє «трьохсотих». Тоді Анатолій, Михайло та їхній побратим  — фельдшер Сергій Кацабін закинули обох поранених в авто й рушили на Бахмут. Зв’язок був поганий, і хлопці не могли розчути, що побратими їм говорили про Логвинове. Махнувши рукою, мовляв, прорвемося, вони завели двигун. Машина застогнала й виплюнула клубок брудного диму; хлопці рушили на Артемівськ «дорогою життя», бо Логвинове вже взяли під контроль бойовики. Вибух: чи то авто наїхало на фугас, чи то був постріл із засідки ворога з РПГ — версії різні. Але їхню машину тоді добряче підкинуло й розвернуло. «Легкий» поранений, якого вибуховою хвилею викинуло з авто, дивом дістався до своїх, інших бойовики добивали вже з ручної зброї: Михайла з Анатолієм, Сергія і молодшого сержанта 30-ки Олександра Кравченка. З екіпажем зник зв’язок, і їм на зустріч з Артемівська на допомогу виїхала машина «швидкої допомоги» окремої медроти Нацгвардії імені Пирогова: Василь Задорожний («Кавказ»), Дмитро Лагунов («Кащєй») та Максим Овчарук («Тарпан»). За ними, сівши на свій медичний БТР, рушив і начальник медслужби Тарас Кончевич із позивним «Дантист». Не вижив ніхто. Медики загинули, розстріляні бойовиками.

АНАТОЛІЙ СУЛІМА (02.06.1976 — 09.02.2015), 7 Хмельницька автосанрота

Усі останні новорічні свята чоловік був із рідними. І раптом схопило спину, аж так, що погодився піти до лікаря. «Дві грижі: слід пролікуватися» — почув він від лікаря і спантеличений вийшов із Валею на вулицю.

— Я б і не їхав... — невпевнено говорив Анатолій ніби сам до себе.

— Не їдь, Толя... ти можеш не поїхати? Полікуй ті грижі, а там видно буде.

— Я б з радістю залишився з вами. Але, Валя... я таки муш бути там, бо там... мої