Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я ж довго думала про те, як все буде далі. Чи варто мені починати розмову про те, що я хочу повернутися на роботу? Адже я впевнена, що Данило буде не в захваті від цієї ідеї. Але далі мої думки припинили своє існування, бо я заснула.
Вранці мене розбудив тупіт маленьких ніжок, це сонна Олеся прийшла до нас в спальню. Вона терла очі, бо тільки прокинулась, я вивільнилась з обіймів Данила і встала, але чоловік відчув холод від того, що я покинула його тіло і теж прокинувся.
- Ти куди? - Сонно запитав він. Яким же він був красивим вранці, ці заспані риси обличчя і щетина додавали йому сексуальності, а відточені м’язи змушували прокинутись моє бажання.
- В нас гості, - тільки й мовила я, Олеся стояла в дверях не наважуючись зайти, - проходь, сонце.
- Доброго ранку, - сонно мовила дівчинка.
- Як спалось? - Я посадила її на коліна і зачесала пальцями пасма, що вибились із її зачіски, коли вона спала.
- Добре, - вона позіхнула і тоді продовжила, - а вам?
- Чудово, - сказав їй Данило, який теж встав. Він благо спав не в боксерах, як завжди, а спортивці, бо знав, що Олеся може зайти вранці.
- Ну що, чистити зуби і снідати?
- Так, а що на сніданок? - Запитала Олеся вкотре позіхаючи.
- Вівсяна каша і банан. - Вона поморщила носика.
- Як в нашому будинку. - І побігла чистити зуби до себе в спальню, там була окрема ванна.
- Тоді ти йди прийми душ, а я займусь сніданком. - Я одягнула халат і вийшла на кухню, щоб покласти кашу варитися.
Поки я шукала вівсянку і ставила кашу на плиту, Олеся встигла почистити зуби і в піжамі з єдинорогом спустилась вниз. Каша все одно ще була не готова, тому я взяла резинки та гребінець, щоб зробити Олесі бодай якусь зачіску. Данило ж в той час вже спустився, одягнений в брюки та білу сорочку, а від його щетини не залишилось і сліду.
- Ти поснідаєш з нами? - Запитала його Олеся і я бачила, як Данило не може їй відмовити.
- Ну, звісно, проте у нас буде ще один гість за сніданком. Ти ж не проти?
- А хто? - Оживилась дівчинка.
- Зараз побачиш, - якраз в цей момент в двері подзвонили і Олеся разом із Данилом побігла відчиняти двері. - Привіт.
- О, це ти. - Вона засоромилась і прибігла до мене на кухню.
- Хто там? - Помішуючи кашу, запитала я у неї.
- Друг Данила, як його? - Вона почала перебирати щойно заплетені колоски.
- Артем? - Вона кивнула, а мені стало весело. Вперше я бачила, як Олеся чогось соромиться.
- Привіт, Лано, - зайшов на кухню хлопець, - чим так пахне?
- Каша вівсяна, будеш? - Я бачила, як він скривився, але коли Данило сказав, що залишається щоб поснідати, в Артема не залишилось вибору.
- То як справи у принцеси? - Олеся колупалась в тарілці, ніби каша була огидною. Тільки коли Артем заговорив до неї, вона зашарілася і тихенько відповіла.
- Чудово. О, в мене є новий друг, хочеш покажу тобі? - Вона скочила зі стільця і взяла Артема за руку.
- Хочу, а де він? - Артем дивився на неї таким поглядом, якого я ще не бачила в нього, ніби ця дівчинка, щось особливе.
- В кімнаті, ходімо. - Вони пішли в кімнату Олесі, а ми з Данилом сиділи за столом і витріщалися один на одного, не знаходячи слів, щоб описати побачене.
- Що це було? - Нарешті запитала я.
- Не знаю, але це дивно. - Відповів мені Данило. Якраз в цей момент з’явився Артем з Олесею на руках, яка тримала свого медведика і світилася від щастя.
- У мене тепер не один друг, - весело прощебетала дівчинка. - Артем обіцяв, що ми з ним пограємо в шашки, правда? - Вона подивилася на нього очима повними захоплення.
- Правда, принцесо, а тепер ти обіцяла доїсти свій сніданок. - Вона покірно злізла з його рук і сіла їсти свою кашу, на яку до цього навіть дивитись не хотіла.
- Що відбувається? - Я не могла нічого збагнути.
- Нічого, ми просто з Олесею тепер друзі, чи ти проти? - З посмішкою запитав цей ідіот.
- Та ні, дружіть собі на здоров’я. - І ці двоє дали один одному п’ять. Я хотіла ляснути себе по лобі, де в цьому житті логіка, я поки не збагнула.
- То що там з документами? - Запитав його Данило, поки я чистила банан Олесі.
- Пакет документів я зібрав, тепер залишилось подати його в органи опіки, проте я думаю проблем не буде. - Він доїв кашу. - Дякую, це було смачно.
- На здоров’я, - відповіла я.
- То коли ми пограємо в шашки? - Не вгамовувалась Олеся.
- Принцесо, давай це буде в якийсь інший день, бо зараз мені час на роботу, гаразд? - Вона надула губки, але Артем вчасно її потішив. - Я забув, в мене для тебе є шоколадка. - Він поліз в кишеню свого піджака і витягнув солодощі.
- Ну, добре, іншим разом. - Змилувалась над ним дівчинка.
Друзі, не забувайте, що ваш коментар - важливий для мене, щоб розуміти ваші емоції та враження. Якщо ви ще не підписані і не поставили свою вподобайку на цю історію, то не чекайте - зробіть це. Буду рада вас бачити в своїх соціальних мережах, instagram - @tali.verne_author
tik tok - tali.verne, telegram - Талі Верне|Автор книг на Букнет❤️
Обняла, ваша Талі!
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя не маленька слабкість, Талі Верне», після закриття браузера.