Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"

– Так, Пьотр Дембіцький.

Синиця свиснув з визнанням.

– Принаймні так вважає Казімєж Барщик, на якийсь час він відклав цю справу.

Косма підійшов до білої дошки, взяв затертий чорний фломастер і накреслив квадрат.

– Мертві плічові, — сказав він уголос і записав це. – Побиті повії, – написав він у другому квадраті.

– Це не те саме?

– Ну ні. У нас є інформація, що Пьотр Дембіцький побив у Варшаві кількох дорогих ескортних дівчат.

Свідчень не буде, сам розумієш, але інформація достовірна.

Він намалював третій квадрат із знаком запитання посередині.

– Тут треба покласти те, що знайдемо ми. Побиття жінок, які закінчилися смертю або тяжкими

тілесними ушкодженнями, напади на повій.

– Хочеш посидіти у мене? Я ввімкну другий комп’ютер, у мене стільки паперів, що спеціально для

мене, мабуть, вирубають частину Кампіносського лісу.

– Ти не можеш поїхати до Вників? – запитав Косма. – Було б краще, щоб справою зайнявся ти.

– На жаль, це вже цапнув прокурор Болеславський. Він молодець, недовірливий, навіть якби ваш

підзахисний вистрелив собі в голову на його очах, він би перевірив усі сліди, перш ніж ставити штамп.

– То ж, хіба, добре?

– І добре, і погано. Стіл, який я тобі пропоную, займає старший аспірант Єва Мєдель. Вона його

двоюрідна сестра, розумієш. Де він, там і вона.

– Холєра!

– О ні, вона чудова поліцейська. Я взагалі великий прихильник жінок у фірмі. Як вони можуть

чіпляється, як усе перевіряють і не відпускають. Я люблю з нею працювати. Поки не сто сорок восьмої37 не

оформить, я не маю шансу зайти, може, потім вкручуся.

– Спокійно.

– То що, по Інтернетові побушувати хочеш?

Синиця показав на комп’ютер.

37

Стаття 148 Карного Кодексу Польщі – вбивство.

88

– Напевно, не сьогодні. Найголовніше для мене було на власні очі побачити, що матеріали

журналіста заслуговують довіри. Ця система настільки засмічена, що мені довелося б сидіти тут до ночі, а у

мене ще умовлена зустріч.

– Гаразд, я зроблю це за тебе.

– Я не це мав на увазі, Синиця.

– У мене ні з ким зустріч не призначена. Документи почекають один день. Перевірю побитих жінок, переважно повій. Може щось і вискочить.

– Дякую.

– Спокійно. Послугу колись повернеш. Я за цим простежу. Ось у мене, наприклад, таке прохання: як

повертатимешся до Сників, то не лізь їм на очі, так? Моїй команді. Я тобі все пришлю, як тільки мені

подадуть звіт.

– Чому?

– Ти чужий, у відпустці, а ми, на жаль, друзі.

– З ким це у тебе закос?

– З Болеславським. Якщо він побачить тебе, будуть сцени.

– Синиця, ти з прокурором воюєш? Зрештою, ти найкращий чоловік у світі. Поліція повинна

виготовляти м'які іграшки з твоєю подобою.

Його приятель зітхнув і швидко глянув на те місце, де зазвичай сиділа його колега.

– Так ось у чому справа! – засміявся Косма. – Підбиваєш клинця до його кузини!

– Тихо, Космо!

– Так, я нічого вже не кажу. Гаразд, це було не по темі. – Він підняв руки вгору, а потім поплескав

Синицю по спині. - Нарешті! Хтось повинен був зробити з тебе чоловіка.

– Замовкни!

– Я завжди був переконаний, що у вас є якась рішучість, як у Лонгіна Подбіпєнти38, що, якщо не

відрубаєш трьох голів, то не замочиш чи що.

– Пиздуй вже.

– Розкажеш потім. Я йду!

Вони швидко попрощалися, і Косма вискочив із будівлі, задоволений тим, що злива перетворилася

на мрячку. Він стрибнув у машину і подзвонив Майї.

– Я вільний, — сказав він.

– Ну, чудово! Сьогодні їжа в китайському стилі. Їдь на вулицю Пілсудського. Пивна називається

"Шанхай".

– Справжня кулінарна подорож навколо світу.

– Не барися. Я буду там за десять хвилин.

Згідно з навігацією, дорога займе стільки ж часу. Косма швидко прибув за вказаною адресою і навіть

зумів знайти місце для паркування прямо біля входу в ресторан.

Майя вже чекала на нього в ресторані, який зовсім не нагадував китайського їстівного раю. Хлопець

нахилився і поцілував її в щоку. Дівчина зарум'янилася, що він привітав з задоволенням.

– Що ми їмо? - спитав він.

– Я вже замовила.

– Без мене?

– Виходячи з подій останніх днів, напевно, можна відверто сказати, що ти абсолютно нічого не

розумієш в їжі, ти гірший гурман, ніж я водій. Відтепер я вирішую де і що їмо, а твої кулінарні смаки будуть

вироблятися. Судячи з усього, приблизно через два роки ти будеш достатньо незалежним, щоб зробити своє

перше замовлення в моїй компанії.

– Аби тільки в ньому було м'ясо, — відповів він. – Наші предки не для того гинули під час полювання

на мамонтів, щоб зараз запихатися травичкою. Домовилися.

– Я не питала, я ознайомлювала. Фотографії того загадкового чоловіка я надіслала тобі електронною

поштою.

– Дякую. Однак у мене є досить неприємна новина. Відразу після нашого розставання я знайшов

тіло Рубенса на Диявольському дереві.

Майя зблідла.

– Що ти там робив? – спитала вона.

Косма був трохи здивований такою реакцією. Він згадав, що цього ранку не згадував їй про свій

візит до Рубенса.

– Я приніс йому сніданок.

– Що?