Читати книгу - "♡♡страсті-мордасті♡♡, Маїра Цибуліна"

 Зайшовши всередину клубу, я зрозуміла, чому заздрили ті дівиці і таксист. Це ж був райський сад «Едем»! На відкритому просторі, під сонечком розкинулось це божественне містечко. Всюди стояли гігантські пальми-вазони. Доріжки були зроблені з дорогого каменю. Далі я побачила величезних розмірів басейн з кришталево-чистою водою, де плавали засмаглі кияни, а білі громадяни столиці загоряли ще в шезлонгах, намагаючись покритися красивою і рівною засмагою, якою вже володіли щасливчики, котрі плавали в прохолодній воді, в той час, як тим доводилося жахливо смажитися, немов кури-гриль під жаркими променями сонечка.  Всюди стояв гамір і шум. Люди весело розмовляли і реготали, охолоджуючи свої нагріті сонцем тіла прохолодними напоями.  

Приємний офіціант мило запропонував мені свої послуги, і я погодилася, щоб він проводив мене до моєї компанії.

- Пан Смольний і його друзі відпочивають біля другого басейну.

- А що тут є не один басейн? - здивувалася я.

- Так, пані Острофанова. Ще ви у нас можете прийняти грязьові ванни, масаж за бажанням, сауну, якщо душа бажає.

- Ні дякую. У таку спеку мені не хочеться в сауну. І ще не називайте мене пані. Мені не подобається таке звернення.

- А як вас величати тоді?

- З мене досить і дівчина.

- Добре. Примхи клієнта - наш закон. Слідуйте за мною, дівчино Острофанова.

Почувши таке, мені захотілося йому пояснити, що не потрібно так офіційно до мене звертатися, але зрозумівши за секунду, що це нічого не дасть, я заспокоїлася і попрямувала за хлопцем.

Повернувши за ріг приміщення, я побачила ще більший басейн, ніж перший, в якому бризкалися водою і весело сміялися мої знайомі. Карл сидів на шезлонгу із стаканом в руці і базікав мило з незнайомою мені жінкою, дуже великих розмірів. Побачивши мене, він мені помахав рукою, запрошуючи до нього приєднатися.

- Ти все-таки прийшла, - привітав мене мій начальник.

- Ви щось бажаєте випити? - запитав мене офіціант.

- Сік.

- Який?

- Будь-який, тільки не грейпфрутовий. Мене при одній тільки згадці про грейпфрут відразу починає нудити.

- Хлопчина, покажи дамі, де тут можна переодягтися, - попросив Карл.

- Ідіть за мною, мадам Острофанова.

У затишній кімнатці, де можна було не тільки переодягнутися, але і посидіти на дивані і поговорити з подругами, я зустріла Іру. Ми з нею теж мило попліткували на дивані. Від неї я дізналася, що Смольний прийшов зі своєю дружиною Люсіндою. Вона виявляється звідна сестра Карла по мамі, старша від нього на шість років. Ось чому Карл так вільно розмовляв з директором! Вони ж майже брати.

- Як гарно! - процвірінькала Ірина.

- Чудово! - підтримала я подругу. - Ось так би все життя насолоджуватися!

Ми лежали на шезлонгах і грілися на сонечку після водних процедур в басейні. Наші молоді та страшенно привабливі тіла вбирали енергію сонячних променів.

- Чула, що ультрафіолетові промені сонця призводять до раку шкіри?

- І не раз.

- І ти не боїшся підхопити цю болячку?

- Ні-і.

- Чому? Може у тебе є якийсь засіб проти цього?

- Звичайно.

- Який? Ну, поділися з подругою секретом! - наполягала Ірина.

- Мені не буде так страшно, тому що ми разом заразимося цією заразою і разом будемо прикрашені жахливою висипкою на шкірі, від чого всі симпатичні хлопці будуть шарахатися від нас, як від прокажених.

- Ой, мамо, я не хочу бути потворою! - заверещала в істериці Ірина, піднявшись з шезлонга. - Треба швидше звідси ноги забирати. Доша, подивися сюди. У мене тут свербить. Нема чи там вже висипки?

- Нема, - спокійно відповіла я, навіть не глянувши на її плечі.

- Але ти навіть на мене не глянула! - розсердилася Іра.

- Ірчику, заспокойся. Лягай і продовжуй ніжитися на сонечку. Я пожартувала.

- Нічого собі! Ну, у тебе і жарти, Дошко! Я мало не посивіла від жаху.

- Ти сама почала. Ультрафіолетові промені шкідливі! Рак шкіри можна отримати! Фігня це все. І мобілки - шкідливі. Можуть викликати рак мозку, привести до пухлини. Але ж у кожного при собі є мобілка і то не дна! Так все це нісенітниця собача! Цим можна залякати тільки дітей і лохів.

- Спасибі, що просвітлила мене, лохушку, - бовкнула Ірина саркастично.

- Завжди готова.