Читати книгу - "♡♡страсті-мордасті♡♡, Маїра Цибуліна"

 Дружина Смольного, Люсінда, була блондинкою з великими принадами, але з невеликими розумовими здібностями, яка, правда, вміло користувалася тими, що були, коли справа стосувалася чоловіків. Вона з такою спритністю вміла переконати свого Іллюшу в тому, що їй було вигідно, що будь-яка жінка їй би позаздрила у її вмінні маніпулювати чоловіками.

- Іллюша, тобі шкідливо довго бути на сонці, - просюсюкала вона.

- Не хвилюйся за мене, рідна. Я сильний, як бик і здоровий, як ... як ... Геракл.

- Ти б все-таки покрив свою голову чимось, а то у тебе там немає волосся, і я боюся за тебе. Як би ти з перегрівом не потрапив в лікарню, сонечко моє!

- Люсіндочко, розумним і багатим завжди везе. У нас є особистий Бог багатства, і він кожного такого, як я захищає. Зі мною нічого не трапиться.

- Добре, котику, ти мене переконав. Як тобі це вдається? Таких, як ти всі слухаються! Ілюшенько, зайчику, ти б приніс мені склянку чогось прохолодного, - заворкотала вона ніжно до чоловіка. - Так спекотно! Ох! Жах, як пити хочеться.

- Звичайно, зайченятко моє, - вмить погодився Смольний. - Одна нога там, інша тут.

Директор помчав в приміщення.

- Поки він буде бігати за соком, - звернулася Люсінда до мене і до Ірини, - то його черепушка хоч трохи охолоне від сонця.

Ну і хитрюща ж вона! Так спритно змусила чоловіка зробити те, що вона просила, він навіть цього не помітив.

- Доша, дивись, - попросив мене Карліто. - Це здається, твоя бабуся. Вона у відкритому купальнику! Ось це жінка!

Я мало не проковтнула шматок лимона, обливши себе напоєм.

- Де?

- Ось там! - вказуючи рукою кудись.

- Я не бачу.

- Доша, тобі пора замість бабусі носити окуляри. Вона і то тебе швидше помітила. Осьдечки махає рукою.

Я ніяк не могла помітити серед молодих і красивих жінок свою бабусю, поки Карл не підійшов до однієї з них. У мене від подиву широко відкрився рот. Жінка з таким розкішним і ще зовсім молодим тілом виявилася моєю бабусечкою?! Як же мені пощастило! В її віці я буду такою ж молодою і підтягнутою! Однак, поблизу все-таки риси обличчя видавали її справжній вік. Їй, звичайно, не можна було дати більше сорока в її шістдесят з хвостиком, і цим моя бабулечка користувалася по повній програмі. Біля неї вилися молоді чоловіки, які готові були позалицятися за такою чарівною жінкою, та ще з туго-набитим гаманцем.                                                                                                                                                             - Пані Острофанова, яка несподівана зустріч! - привітав її Карл.

- Карлосе, і ви тут? Яким вітром вас занесло в «Бермуди»?

- Наш директор Смольний влаштував всім його співробітникам маленький відпочинок в раю. Всі витрати, звичайно, він взяв на себе.

- Який у вас чудовий керівник! - радісно стала цвірінькати моя бабулечка.

- І не кажіть! - іронічно підмітив Карл.

- Доша, ну, ти ж негідниця! - звернулася розсерджено вона до мене. - Чому ти мене кинула вчора в салоні краси? Куди ти втекла?

- Бабулю, не сердься на мене, будь ласка, - стала я виправдовуватися. - У мене на те були серйозні причини.   

- Які?

- Е-е-е ... и-и-и ...

- Не хочеш зі своєю бабусею секретом поділитися? Ай-яй-яй! - закивала вона пальчиком перед моїм носом.

- Бабусю, не сердься. На то і є секрет, щоб його ніхто не знав. Ти ж сама мене цьому вчила.

- Ох, бридке дівчисько, обводиш мене навколо пальця моїми ж словами!

- Дівчата, вистачить сваритися, - втрутився в нашу розмову Карл. - Давайте краще вип'ємо за приємну і несподівану зустріч.

- О, пані Острофанова! - здивувався Смольний, який повернувся швидко з соком для коханої дружини. - І ви тут! Який світ - тісний все-таки.

- «Бермуди» - моє улюблене місце проведення часу після салонів краси і магазинів.

- Ви виглядаєте чудово, мадам, - зробив Смольний комплімент бабусі, поцілувавши її долоньку в знак його найглибшої поваги і щирого захоплення її жіночністю і красою. - Втім, як завжди. По-іншому бути не може. Адже ви - мадам Острофанова, сама досконалість, богиня краси і молодості! Споглядати вашу красу я готовий цілу вічність! Тільки б ви дозволили своєму нікчемному рабу пасти до ваших ніг. Але, на жаль, я цього не гідний!

Так йому в серіалах треба грати, він неперевершений актор! Подумала я.

- Ох, Іллюша, який ви, одначе, підлабуза! Ви вмієте дамі зробити приємно, - заторохтіла моя бабуся, при цьому сором'язливо вирвавши свою долоньку з рук підлесника, як юна дівчина, яка до цього не чула на свою адресу таких улесливих слів прихильності.

- Котику, зроби ще одну приємну справу, - попросила Люсінда чоловіка. - Біжи ще разок за випивкою. Ми хочемо відсвяткувати таку подію.

- Звичайно, моя солоденька.

- І ти, Карліто, допоможи братові з напоями, - зажадала жінка таким владним тоном, який не терпів суперечок і непокори.