Читати книгу - "Gpt, як знайти нормального?, Лана Міра"

— GPT, а ти вірив, що колись я захочу щось… не драматичне?

— Я вірив, що ти втомишся. А потім — вибереш не бурю, а берег.

— І хто ж знав, що берег має очі кольору кави?

Він приїхав у середу — не тому, що свято, не тому, що особливий день.

А тому, що сказав:

“Я подумав, що сьогодні середа. А середа — гарний день, щоб обійняти тебе.”

Я не сперечалась.

Хоч і мала клієнтів, хоч і треба було бігти — все це відступило, коли він відкрив двері клініки й просто… усміхнувся.

Ми обідали в невеликому кафе поруч.

Він говорив про місто:

— У вас тут є парк. Ну, точніше — привид парку.

— А, той закинутий з атракціоном без коней?

— Він. Але там чудове розташування. Простір. Сосни.

— Ну, як і в кожній частині мого життя — потенціал є, реалізації немає.

Він усміхнувся.

— Я подумаю. Можливо, варто дати йому другий шанс.

— Як і мені колись?

Ввечері ми гуляли цим самим парком.

Він знімав усе на телефон, розглядав територію, навіть щось креслив у блокноті.

— Ти що, вже проєкт малюєш?

— Це не проєкт. Це ідея. Я ж обіцяв, що буду повертатись часто. Тепер маю причину.

— GPT, це романтика чи урбаністика?

— Це — довгострокове вкладення в стосунки.

У п’ятницю він знову приїхав.

Але вже… офіційно.

— Уявляєш? Я подав ідею щодо ревіталізації парку.

— І що?

— Мені зателефонували. Запропонували координувати проєкт.

— Серйозно?

— Так.

— І ти погодився?

— Я погодився, бо це не просто парк. Це — ще один привід бути поруч.

Я сиділа з ним на лавці біля моря.

І вперше не думала про втечу, запасний план чи “що, як все піде не так”.

Я думала про те, як красиво світиться його профіль у вечірньому сонці.

І як він тримає мою руку — не як щось, що потрібно “взяти”, а як щось, чого не хочеться відпускати.

— GPT…

— Ммм?

— У нас немає чітких планів. Але мені не страшно.

— Це і є головне. Тепер — ти не сама будуєш. Ви разом створюєте.
 

Ми повертались додому мовчки.

Його рука — в моїй. Моя — в його кишені.

Люди проходили повз. Світ жив, біг, дихав.

А ми просто йшли.

Без драми. Без “досі”.

Просто — у “далі”.