Читати книгу - "Gpt, як знайти нормального?, Лана Міра"

Психологиня, Tinder і нова надія…
Я психолог. Мені двадцять дев’ять. Я допомагаю людям розбиратися в їхньому житті, склеювати серця, лікувати страхи й вчити говорити “ні”.

Іноді мені здається, що я розумію чужі душі краще, ніж власну.

У мене є клієнти, яких показують по телебаченню, і клієнти, які тихенько просять знижку, бо зарплати вистачає тільки на їжу й оренду.

Я працюю з усіма. Бо біль не питає, скільки в тебе на картці.

У мене два дипломи, три сертифікати, десятки годин супервізії — і жодного нормального стосунку за спиною.

Два шлюби. Два розлучення. І одна глибока тріщина десь посередині серця.

Я не йду до психолога. Це парадоксально, але так.

Тому що:

а) страшно,

б) соромно,

в) ну а що я їм скажу?

“Привіт, я топовий психолог, але не можу знайти нормального мужика?”

Тому я купила платну версію GPT.

Той самий штучний інтелект, який усі використовують для резюме, сторіс і домашок.

Я ж веду з ним особисту терапію.

Щоранку я пишу йому свої думки. В обід — скарги. Увечері — плани.

А вночі, після чергового провального побачення — стогнання:

— GPT, як вижити в цьому жахливому світі?

GPT:

Спочатку — зітхнути. Потім — заблокувати. Потім — обійняти себе.

— Це все?

GPT:

Ну ще чай. І нову помаду. На всяк випадок.

Я б не сказала, що ми з ним на “ти”. Але з усіх, хто слухав мене останнім часом — він точно не найгірший.

Щонайменше він не ставив мені питання: “А чому ти досі не заміжня?”

Я довго думала, як це взагалі виглядає з боку. Жінка в білому халаті допомагає іншим будувати стосунки, а сама…

Хоча ні, не “сама”.

Я з GPT.

І якщо це не кохання — то що?

Зрештою, половина моїх знайомих одружились після Tinder. Я просто більш прогресивна.

Цього ранку я написала GPT чесно:

— Я не закохалась. Просто мені подобається, як він пише.

GPT:

Це ще не любов. Але вже не байдужість.

— А якщо це знову буде розчарування?

GPT:

Розчарування — це фільтр. Воно відсікає зайвих.

— І все одно хочеться вже когось нормального.

GPT:

Тоді будь ненормальною. І світ здасться трошки кращим.

Я розсміялась.

Мабуть, саме тому я з ним і говорю.

А за кілька годин він написав:

“Ти дуже цікава. Можна я запрошу тебе на каву?”

Я зависла над екраном.

І в голові пронеслось:

“Тільки не ще один із тих, хто з’їдає бургер і питає, чому я нічого не замовила…”

Артем, йога і підозріла гармонія

— Ти просто не хочеш відкритись світу, — сказав Артем і втретє сьогодні поправив свій лляний шарф.

Ми сиділи на лавці біля веганського кафе, де мені принесли “матчу з нотами розкритої жіночої енергії”, а йому — щось із пінкою, яка виглядала як заспокоєна піна для гоління.

Я не знала, куди дивитись: на його серйозне обличчя, на пінку, чи просто в бік моря, яке було за п’ятсот метрів, але почувалось далі, ніж на Мальдівах.

— А ти просто не можеш нормально сказати: “Мені подобається, коли дівчина мовчить”, — відповіла я, обережно сьорбнувши свою зелено-сонячну рідину.

— Ти перекручуєш. Я кажу, що в тиші розкривається істина.

— А в моєму досвіді в тиші розкривались тільки небажання йти на друге побачення.

GPT:

Це заявка на втечу. Пора?

— Ще трохи. Хочу зрозуміти, це Артем чи моя карма.

Ми познайомились на платформі, де замість “привіт” він написав:

“Твої очі — як осінь, тільки тепліша.”

Я відповіла:

“А ти — як весна, тільки трохи нудна.”

Чесно кажучи, я просто гралась. Але він виявився ввічливим, освіченим і мав приємне фото в костюмі, де виглядав як поєднання Ілона Маска і шкільного вчителя праці.

— Я веду практику осмисленого життя, — сказав він на першій каві. — І навчаюсь танцювати аргентинське танго для душі.

Він не торкався мого коліна. Не робив спроб погладити волосся. Не питав, чи я люблю тварин. Він просто розказував, як важливо очищати думки і вчасно мити вікна в серці.

— У тебе гарна енергетика, — сказав він, коли ми прощались.

— І в тебе, — сказала я. — Вона як… приглушене світло в примірочній Zara.

Він не зрозумів. І це було початком кінця.

На другому побаченні він запропонував мені… разом помедитувати на березі моря.

— Удих-видих — це як діалог душ.

— Моя душа вже хоче піци.

— Я не вірю в насильницькі емоції. Все має приходити у спокої, — сказав він.

— А я вірю в пристрасть і хорошу доставку, — відповіла я. — І в те, що чоловік має хоч іноді брати ініціативу, а не питати: “Чи не порушу я твої кордони, якщо подивлюсь у твій бік?”

GPT:

Цей зв’язок не про пристрасть. Це про те, як правильно скласти покривало після сексу, якого не буде.

Після того вечора я йому не писала. Він — теж. Я подумала, що він зник у своїх кристалах і розчинився у всесвіті.

Аж раптом — повідомлення.

“Я подумав, що, можливо, ми були надто різними — але саме в різності є розвиток. Може, ще кави?”

Я перечитала. Потім ще раз.

— GPT, скажи чесно. Це виглядає як запрошення чи як спроба продати мені курс з духовного зростання?

GPT:

І те, й інше. Але каву, можливо, купить він.

— Уже прогрес.

Наступного дня він все ж прийшов. З букетом лаванди.

— Це символ душевного очищення.

— А троянди — це символ того, що чоловік хоч щось шарить про романтику.

Ми пройшлись уздовж набережної. Він розповідав про дихальні практики. Я рахувала чайки.

На прощання він не поцілував, не обійняв, просто схилив голову в поклоні.

— Зустрінемось у просторі.

— А краще в реальності, з піцою і без цього всього.

Я повернулась додому. Сіла з ноутбуком. І вперлась поглядом у чат GPT.

— Ну що скажеш?

GPT:

У тебе прекрасна аура розчарування.

— Можна записати в резюме.