Читати книгу - "Вода, павутина"

якщо зрониться ще одна драконівська сльоза, постраждають не лише сукеночки і туфельки принцес, а вода може віднести навіть царські скарбниці. Знав той мудрий король, що якщо дракон ще раз чи двічі зітхне, здує не лише дах, але й весь палац, разом із королем, королевою, королевичами, королівнами і силою-силенною придворних. Мізкував, мізкував на королівському ліжку під чистим небом і нарешті згадав про свого придворного чарівника, який останнім часом був не надто зайнятий, але знав різноманітні чарування, то й, певно, й цьому дивному маленькому дракончику, і його плаксивій матусі-дракусі, і стурбованому татусю-дракусю зможе стати в нагоді.

Скинув уранці король свого ковпака, яким захищався від нічного холоду, натягнув золоту корону і передав придворним наказ допровадити чарівника до палацу. Вирушили придворні до чарівничих палат із важким серцем, бо хтозна, що в тих чарівників на умі і на що вони можуть перетворити звичайну людину, тільки тому, що в них кепський настрій. Перед самими чарівничими палатами спинилися: ізсередини долинали звуки жахливого кашляння і шмаркання, а їй-бо, і гучноголосого чхання. Надумали вернутися, бо їм ніяк не хотілося йти до такого засопливленого чарівника, але згадали про покарання, яке би їх спіткало, якби вони не виконали королівського наказу. Тому постукали і зачекали. Зі страшним скрипом двері все ж відчинилися, і придворні побачили, як перед ними із диму і кіптяви з'явився сам чарівник. На ньому карміновий плащ, на плащі блискотливі зірки, на голові чарівничий капелюх, у правій руці чарівна паличка, а в лівій руці… в лівій руці горнятко з гарячим чаєм. А ніс чарівника? Отаакеенниий! Весь набряклий і засопливлений, що знадобилася би справжня плахта, щоб його втерти. Ух! Яка застуда!

Придворні перезирнулися, але нічого не сказали, лише поклонилися і передали чарівникові королівське запрошення. Чарівник сердито втягнув шмарклі і ще сердитіше рушив до королівських палат. Ще з дверей гаркнув на самого короля:

— От як я застудився через мокрі ноги і відсутність даху над головою. Я подумую про те, щоб покинути двір.

Король вислухав його і з розумінням кивнув головою:

— Саме тому я тебе й покликав, могутній чарівниче, щоб ти врятував нас від ще більшого зла. Ти й сам знаєш, що ми з тутешніми драконами живемо у злагоді і загалом не маємо великих клопотів. Але в наших найближчих сусідів-драконів народилося слабке драконяче дитинча, яке не розвивається, матуся-дракуся пустила стурбовану сльозу — і от у нас повінь, татусь-дракусь зітхнув — і от ми лишилися без покрівлі. Тобі тут добре платять, живеш у шовку й оксамиті, тож вигадай, як збавити нас від біди.

Сів чарівник на запропоновану лавчину, шмаркав і пчихав, думав і думав. Засопливлений ніс і нестерпний кашель перешкоджали йому в цьому, але він був мудрим і знав, що мусить негайно щось вигадати.

Прогнати драконів чарами? Може, й допомогло б, але у їхню печеру можуть заселитися нові дракони, які б могли стати вельми неприємними. Чарами втерти сльозу матусі-дракусі? Ледь встигнеш одну втерти, як поллються нові. Перервати зітхання татуся-дракуся? Одне перервеш, невдовзі інше здує королівство.

Гадав і гадав, гадав і гадав… І вигадав.

— Придумав! Буде найкраще, якщо я допоможу маленькому дракончику вирости, як і всі його однолітки. Батьки з цієї нагоди будуть щасливі і перестануть плакати й зітхати.

Король на радощах підскочив так, що йому довелося обома руками притримати золоту корону.

— Як же ти це зробиш?

— Дуже просто. Лише запитаю маленького дракончика, чого б він найбільше хотів, а він, я в цьому не сумніваюся, забажає стати таким, як і решта драконячих дітей: сильним і великим драконом, який літає і вивергає вогонь. Чари мають найбільшу силу, коли чогось дуже-дуже забажаєш.

Король уже радісно пританцьовував, і йому анітрохи не заважало те, що він ускочив у калюжу.

— О мій вірний, могутній чарівниче, я винагороджу тебе повним возом золотників, тільки звільни нас від небезпеки!

І власне коли він це говорив, у найближчій печері матуся-дракуся поглянула на своє дитинча, що тільки-но прокинулося, і з жалю, що воно таке мізерне і жалюгідне, пустила нову сльозу, яка ще раз заповнила коридори палацу, а татусь-дракусь зітхнув, від чого здуло двері палацу.

Чарівник, плутаючись у своєму чарівничому одязі, буквально побіг до печери драконів, а король кричав йому вслід:

— Крім того воза із золотниками, отримаєш ще одного золотника, тільки позбав нас того нещастя!

Чарівник умить опинився перед входом до печери