Читати книгу - "Алтин-толобас"

— Я обманув вас, коли сказав, що виявив списки Савентуса в Гейдельберзькому університеті. Я натрапив на них в архіві міланської інквізиції, де читав стародавні протоколи допитів єретиків, яких святі отці відправляли на вогнище. Такий привілей мені подарував кардинал Літта за те, що я вилікував його від геморою. Савентус потрапив до катівні інквізиції незабаром після втечі з Росії, 1565 року. Видно, від пережитого трохи з глузду зсунувся. Їхав через Європу, багато базікав. Закінчилося доносом і темницею, вийти з якої доктору вже не судилося.

— Від чого ж він з глузду зсунувся?

Цього разу запитання було почуте.

— Пам'ятаєте, мій дорогий Корнеліусе, я говорив вам, що в потайному сундуці константинопольських базилевсів зберігалися ранньохристиянські єретичні книги? Це — одна з них, найзнаменитіша, котру ніхто не бачив понад тисячу років, а тому про неї збереглися лише непевні перекази.

— Єретична книга? — розчаровано протягом сказав фон Дорн і боятися столу перестав. — Ото диво!

— Чи відомо вам, — іще більше притишив голос аптекар, — що справжніх Євангелій було не чотири, а п'ять? П'ятий життєпис Йосифового сина склав апостол Юда. Так-так, той самий.

— Хіба він не повісився незабаром після розп'яття?

— Відомості про кончину того, хто видав месію Синедріонові, суперечливі. Євангелісти стверджують, що він повісився. В «Діяннях апостолів» написано, що зрадник спіткнувся на рівному місці й черево його ні з того ні з сього «розсілося». А в Папія Єрапольського читаємо, що Юда дожив до похилого віку, а помер од таємничої хвороби: тіло його страшенно розпухло й почало смердіти, так що люди гидували підійти до недужого. Папій був учнем апостола Івана й сучасником Юди. Його свідченню можна вірити. Це значить, що Юда прожив довге життя. Людина, що близько знала Христа й погубила його, лишила докладний життєпис так званого Спасителя. П'ятий євангеліст не тільки пояснив, чому він поклав край месіанству Ісуса (вже ж, звичайно, не через тридцять срібних монет), але й розповів про Назареянина всю правду без брехні та прикрас. На зорі християнства цей рукопис ходив по руках і багатьох одвернув від нової віри. Потім, із часів імператора Константина, що зробив християнство державною релігією, «Євангеліє від Юди» раптом зникло. Тепер-то зрозуміло, куди воно ділося: всі списки було знищено, а оригінал залишився в таємному книгосховищі кесарів. Заглядати в цей манускрипт заборонялося під страхом погибелі душі, але й знищити стародавнє свідчення базилевси не посміли.

— Там написано про Спасителя якусь бридоту? — звів брови фон Дорн. — Ну то й що? Хто ж повірить вигадкам підлого зрадника?

— Вигадкам? — Вальзер посміхнувся. — У протоколі допиту Савентуса була приписка інквізитора: «Сей блюзнірський твір, який іменується «Юдиним Євангелієм», безсумнівно, написаний найпрелукавішим душевловителем Сатаною, бо навіть у переказі породжує нестримну спокусу засумніватись у Божественній природі та Благості Господа нашого Ісуса». В мене мало було часу, а текст читається важко, та, здолавши тільки перші чотири сторінки, я вже дізнався про Ісуса таке, що зміст його всіх діянь постав переді мною в зовсім іншому світлі! — Оповідач задихнувся від збудження. — Якщо показати світові тільки ці чотири сторінки, й то вся християнська віра похитнулася б! А найдивовижнішим є те, що, коли дістатися Святої Землі, то дуже можливо, що й тепер можна відшукати ще докази правдивості євангеліста! Чи знаєте ви, ким насправді був Ісус із Назарета й чим займався перші тридцять літ свого життя?

— Не знаю й знати не бажаю! — закричав фон Дорн. — Тобто, ні — знаю і не хочу знати нічого іншого! Спаситель був сином теслі й допомагав батькові, а потім вирушив проповідувати Істину. І не смійте стверджувати нічого іншого!

Вальзер гірко розсміявся.

— От-от, точнісінько такі ж сліпі й усі інші християни. Темрява забобонів для вас краща від світла правди. Гаразд-гаразд, не затуляйте вуха. Я не буду нічого розповідати вам про Христа. Послухайте ліпше, що мені вдалося довідатися про долю Юдиного Євангелія в Московії. Першим страшну книгу виявив Максим Грек, який почав розбирати Ліберею для великого князя Василія. Чернець натрапив на «Математику» невідомого Замолея, побачив, що титул фальшивий, а далі йде блюзнірський текст про Ісуса. Сказав про це государеві, і той, злякавшись, повелів тут же замурувати всю Ліберею назад у тайник, а грецького книжника з Русі відпускати заборонив. Так Максим і закінчив свої дні серед московських снігів. Потім, через півстоліття, Лібереєю зайнявся допитливий Іван. Довго шукав книголюбів-перекладачів — та все траплялися недостатньо вчені. Нарешті, нагодився наш Савентус. Він досить швидко добрався до фальшивого Замолея й почав перекладати цареві єврейські письмена просто з аркуша. Судячи з протоколу міланської інквізиції, читання тривало всього дванадцять днів. На тринадцятий Савентус, який втратив сон та інтерес до їжі, не витримав, накивав п'ятами. На допиті він показав, що російський цар, раніше набожний та благочестивий, од читання Книги завагався у вірі й почав задавати богопротивні запитання. Які саме, я прочитати не зміг — ці рядки, як і багато інших, були замазані чорнилом. Найдужче мене вразило там одне місце, котре я запам'ятав слово в слово. «Євангеліє писано з такою силою та правдивістю, — стверджував Савентус, — що сам Папа Римський утратив би віру й зрозумів: ніякого Бога нема, а люди покинуті на самих себе». Сам Папа Римський! — Вальзер натхненно підніс указівного пальця до низького склепіння. — Отже, пастор утік з Москви і зсунувся з глузду, але й цар Іван не переніс посягання на віру. До тієї пори був розумним, поміркованим, милостивим, а 1565 року раптом сталася з ним велика переміна, за котру його й прозвали Грозним. Таких звірств, такого блюзнірства і паскудства ця нещасна країна не бачила споконвіку, навіть у роки татарської навали. Божевільний монарх то скаженів, ніби випробовуючи Господа — мовляв, полюбуйся на мої непотребства й зупини мене, якщо Ти існуєш, то жахався скоєного й починав поститися й каятись. Я читав у хроніці, що Іван навперемінку носив чорний, червоний і білий одяг. У червоному рікою проливав кров. У чорному теж сіяв смерть, але без кровопролиття — зашморгом або вогнем. У білій одежі веселився, але так, що багатьом ці веселощі здавалися гіршими за страти… А Ліберею цар замкнув у свинцевому підземеллі, щоб і з його спадкоємцями не сталося згубного хитання.

Корнеліус слухав неймовірну історію, затамувавши подих, лише час від часу поглядав на жахливу книгу, що стільки накоїла. Добре хоч написана давньоєврейською, котрої, крім небагатьох розумників та безбожних жидів, усе одно ніхто читати не вміє.

— Що ж до Савентуса, — продовжив Вальзер, — то доля