Читати книгу - "Виховання почуттів"

Фредерік вернувся додому. Він сидів у фотелі, безсилий навіть проклинати її. Його опанувала якась дрімота; крізь кошмар він чув шум дощу, уявляючи, що й досі стоїть там, на хіднику.

Другого дня, піддавшись легкодухості, він знову вирядив до пані Арну посильного.

Може, тому, що посильний недбало виконав доручення, або вона мала так багато сказати, що на те бракувало слів, — але Фредерік дістав ту саму відповідь. Яка дошкульна образа! В ньому спалахнули гнів і гордість. Він поклявся, що віднині притлумить навіть самий потяг до неї, і, немов листок, підхоплений бурею, зникла його любов. Тоді, відчувши полегкість, стоїчну радість, він запрагнув шаленої діяльності і пішов навмання тинятися вулицями.

Повз нього проходили жителі передмість із рушницями, старими шаблями, декотрі в червоних ковпаках, і всі співали «Марсельєзу» або «Жирондистів». То тут, то там траплявся національний гвардієць, що спішив до своєї мерії. Вдалині гримів барабан. Билися під брамою Сен-Мартен. У повітрі відчувалась якась бадьорість і войовничість. Фредерік ішов далі. Збурення великого міста веселило його.

Проходячи повз Фраскаті, він побачив вікна Капітанші; йому сяйнула безглузда думка, озвалася молодість. Він перетяв бульвар.

Замикали браму; Дельфіна, покоївка, писала вуглем на ній: «Зброю здано».

— Ох, що з панією коїться! Вранці вона прогнала свого грума, що нагрубіянив їй. Вона гадає, що всіх будуть грабувати! Вона вмирає зі страху. Та ще й пан виїхав!

— Який пан?

— Князь!

Фредерік пішов у будуар. Капітанша з'явилася в куцій спідничці, волосся розпущене, дуже схвильована.

— О, дякую! Ти рятуєш мене! Це вже вдруге! І ніколи не вимагаєш нагороди!

— Перепрошую! — сказав Фредерік, обіруч охоплюючи її стан.

— Що таке? Що ти робиш? — лепетала Капітанша, здивована й воднораз вдоволена такою зухвалістю.

Він відповів:

— Тримаюся моди, впроваджую реформу.

Без жодного опору вона впала на диван і під його поцілунками сміялася й далі.

Надвечір'я вони провели при вікні, споглядаючи велелюдну вулицю. Потім він повіз її обідати до «Трьох провансальських братів». Обід був вишуканий і тривав довго. Додому верталися пішки через брак екіпажів.

Вістка про зміну міністерства змінила лице Парижа. Всі раділи; по вулицях гуляли юрми люду; а від ліхтариків, що гірляндами висіли на кожнім поверсі, було видно, як удень. До казарм верталися солдати, зморені, понурі. Їх вітали вигуками: «Хай живе армія!» Вони, не відповідаючи, проходили далі. Зате офіцери національної гвардії, навпаки, почервонілі від збудження, махаючи шаблями, горлали: «Хай живе реформа!» — і ці слова раз у раз викликали сміх у закоханих. Фредерік жартував, був дуже веселий.

Вулицею Дюфо вони вийшли на бульвари. По фасадах тяглися вогненні гірлянди венецьких ліхтариків. Внизу невиразно комашилася юрба; в сутінках де-не-де світлими цятками поблискували багнети. Здіймався гомін. Крізь щільний натовп вернутися навпростець було ніяк; і вони вже звертали на вулицю Комартена, як зненацька позаду розлігся тріск, неначе дерли величезний шмат шовкової тканини. То почалася стрілянина на бульварі Капуцинок.

— О! Підстрелили якогось буржуа, — мовив Фредерік зовсім спокійно.

Адже в житті трапляються обставини, коли найменш жорстока істота буває така відірвана від решти людей, що, навіть якби гинуло все людство, у неї не здригнулося б серце.

Капітанша, вхопившись за його руку, цокотіла зубами. Вона заявила, що не спроможна ступити й двадцяти кроків. Тоді, в нападі витонченої ненависті, аби якнайдошкульніше зневажити в душі пані Арну, він завів її в мебльовані кімнати на вулицю Тронше, в спальню, призначену для іншої.

Квіти ще не зів'яли. На ліжку лежало гіпюрове покривало. Він дістав із шафи пантофельки. Розанетті вельми сподобалась така ніжна запобігливість.

Близько першої години ночі її розбудив далекий барабанний гуркіт, і вона побачила, що він ридає, уткнувшись головою в подушку.

— Що з тобою, любий?

— Це від надміру щастя, — відповів Фредерік. — Я занадто довго тебе жадав!

Частина третя

І

Фредеріка розбудили наглі звуки рушничних пострілів, і, незважаючи на наполягання Розанетти, він неодмінно захотів піти подивитися, що там діється. Він ішов Єлисейськими Полями у напрямі, звідки долинали постріли. На розі вулиці Сент-Оноре йому зустрілися люди в блузах, які гукали:

— Ні, не сюди! На Пале-Рояль!

Фредерік подався за ними. Ґратчаста загорожа церкви Вознесіння була прорвана. Далі він помітив посеред вулиці три камені з бруківки, — видно, почали споруджувати барикаду, — а там і порозбивані пляшки, мотки колючого дроту, що мали затримати кавалерію; раптом із завулка вигулькнув блідий високий хлопець із чорним волоссям, що розвівалося по плечах, у безрукавці, поцяткованій кольоровими горошинами. Він тримав довгу солдатську рушницю і з виглядом сновиди мчав на носках туфель, меткий, мов тигр. Час од часу чулися постріли.

Учора ввечері, коли появився віз із п'ятьма трупами, підібраними на бульварі Капуцинок, настрій народу перемінився, і поки в Тюїльрі мінялися ад'ютанти, поки пан Моле, зволікаючи створення нового кабінету, не повертався, а пан Пьєр намагався створити інший, поки король кував лихо, довго вагаючись, і нарешті призначив Бюжо на головнокомандувача, щоб зараз же завадити йому взятися до справ, — повстання, ніби скероване однією рукою, грізно насувалося. На перехрестях якісь люди з палким красномовством зверталися до натовпу, інші щодуху калатали в церковні дзвони, відливали кулі, начиняли патрони; дерева на бульварах, громадські вбиральні, лави, решітки, ліхтарі — все було зруйновано, поперекидувано. На ранок Париж покрився барикадами. Опір було зламано; повсюдно втручалася національна гвардія; до восьмої години народ, подекуди лише вдаючись до сили, захопив п'ять казарм, майже всі мерії, найголовніші стратегічні пункти. Монархія сама собою, без потрясінь, швидко розпадалася, і юрба ринула тепер на дільницю біля фонтана Шато д'О, щоб визволити п'ятдесят в'язнів, яких там уже не було.

Фредерік підійшов до майдану і мимохіть мусив зупинитися. Там було повнісінько озброєних людей. Загони піхоти захоплювали вулиці Святого Фоми і Фроманто. Хід на вулицю Валуа загороджувала величезна барикада. Дим, що коливався над її гребенем, розвіявся; по ній, широко розмахуючи руками, бігли і зникали люди; потім відновилася стрілянина. З поліційної дільниці відповідали, але всередині нікого не було видно; в дубових віконницях, що захищали вікна, були пороблені бійниці, і двоповерхова споруда з двома флігелями, вузькими дверима посередині та басейном внизу почала всіватися білими цятками від куль. На трьох східцях ґанку ніхто не показувався.

Обіч Фредеріка якийсь чолов'яга у фрігійському