Читати книгу - "Термінатор"

Перепрошую, джентльмени… — глузливо мовив він.

Сара нахилилася. Вона знала, що Дуглас не зводить з неї очей, тому намагалася не зробити жодного різкого руху.

Перш ніж Дуглас узяв її заруку і вивів з кімнати, вона встигла; відчепити від стосику фотознімків скріпку і сховати її за зубами.

У камері Дуглас прив’язав Сару до ліжка і схилився над нею, вдивляючись у її обличчя. Попри все вона все ще була гарною. Він посміхнувся і нахилився ще нижче. Сара відчула на своїй щоці його гарячий подих, але наказала собі залишатися байдужою.

Дуглас відкрив рота й кінчиком язика лизнув її в щоку, немов собака. Сара й оком не зморгнула. Здавалося, її порожні очі дивляться крізь нього.

Дуглас пхекнув. Навряд чи варто мати справи з ненормальною, навіть якщо вона й гарненька…

Сара й надалі залишалася так само байдужою. Дуглас ще трохи зачекав, потім зареготав і вийшов. Двері камери зачинилися, клацнув замок. Сара чула, як Дуглас йде коридором, постукуючи кийком по стіні.

У Сари раптом ожили очі. Вона виплюнула скріпку собі на груди, намацала її й розігнула — вийшов шматочок дротика. Напружившись, підсунула дротик до замка механізму, що притискав її зап’ястя до ліжка. Зробити це було неймовірно важко, але Сара багато чого навчилася за роки вигнання. Вона ніколи не думала, що вміння знімати наручники допоможе їй у будинку для божевільних.

Останнє зусилля — і замок піддався. Сара швидко зайнялася другим зап’ястям. Вона не зводила очей з віконця камери — бо щомиті міг з’явитися Дуглас або нічний черговий. За тридцять вісім секунд Сара сіла в ліжку і звільнила гомілки від застібок на липучках. Вона скотилася з ліжка на підлогу. Це була вже інша Сара — в ній нуртувала шалена енергія.

До головних воріт під’їхав чорно-білий лімузин із ввімкненими фарами далекого світла. Охоронець натиснув кнопку — ворота відчинилися — і кивнув офіцерові поліції, дозволяючи в’їхати на територію лікарні.

Патрульна поліцейська машина припарковувалася поруч із благенькою машиною детектива Моссберга. Т-1000 вийшов, оглянув ділянку і миттєво оцінив тактичні можливості. Тут те, що він шукає. Тут те, заради чого він існує.

Тут є ціль.

Він попрямував до головного входу клініки.

* * *

Сара копирсалася скріпкою в замку дверей камери. Вона робила це зосереджено і не поспішаючи. Її увагу привернуло постукування кийка. Воно наближалося. Сара ще завзятіше взялася до роботи, у неї навіть не тремтіли руки.

Дуглас ішов погано освітленим коридором і постукував по стіні кийком. Майже не стишуючи ходи, світив у віконечка камер. Ретельної перевірки більше не потрібно. Усі пацієнти перебувають у стані глибокого ступору, викликаного торазином: знесилені, вони втратили орієнтування в просторі, не здатні мислити. Навіть місіс Важкий Випадок сьогодні ввечері була немов ручна, розсіяно подумав Дуглас.

Санітар завернув за ріг, його кроки гучно відлунювали в темному коридорі. Кінчик кийка ледь торкався стіни: стук-стук, стук-стук… Біля камери пацієнтки вісімдесят два, він зупинився, приготувався було посвітити досередини, аж тут його око помітило, що двері підсобки залишилися відчиненими. Зовсім обслуга розсобачилася!

Дуглас зітхнув і попрямував у той бік, знічев’я посвітивши ліхтариком у темну комірчину. На підлозі посеред цебер і засобів для чищення валялася швабра зі зламаною ручкою. Однієї половинки не було видно.

Дуглас було замислився, аж тут у нього за спиною відчинилися двері. Він стрімко обернувся. Це були Сарині двері. Не встигла ця думка належним чином оформитися в його свідомості, як відсутня половинка швабри опустилася йому на перенісся.

Сара з величезним задоволенням спостерігала за тим, як двухсотп’ятдесятфунтова туша гепнулася на підлогу. Саморобним кийком Сара ще раз спритно стукнула Дугласа по голові, і той відключився.

На якийсь час для Дугласа світ не існував. Тепер він сам перебував у ступорі.

Сара затягла обм’якле тіло Дугласа до себе в камеру й замкнула двері його ж ключами. Потім схопила важкий кийок і помахала ним у повітрі — це куди краще, ніж ручка від швабри! — притулила зброю до передпліччя, як полюбляють робити поліціянти. Озброєна й небезпечна, вона немов кішка нечутно кралася коридором.

* * *

Від головного входу починався довгий коридор, наприкінці якого була приймальня. Далі, за скляною перегородкою, був кабінет нічного прийому, куди пацієнта могли доставити через суміжні двері. Чергова медсестра, звичайна на вигляд жінка на ім’я Гвен, зараз сиділа там і друкувала на машинці. Почувши кроки, вона підвела голову й побачила молодого полісмена. Він здався їй напрочуд симпатичним. Гвен подала свою найкращу посмішку, хоча на більшість чоловіків ця посмішка не справляла жодного враження. Так сталося і з Т-1000. У нього виявився м’який і приємний голос, що. впливав на психіку того, з ким він розмовляв, непомітно викликаючи прихильність до себе.

— У вас тут лежить Сара Коннор?

— Ви спізнилися. Ваші колеги вже давно тут.

Жінка повернулася й уже зібралася натиснути на кнопку, щоб впустити офіцера, аж раптом побачила, що з протилежного боку до дверей наближаються Сілберман та полісмени.

— Ваші друзі вже йдуть, — сказала Гвен, повертаючись до відвідувача.

Поліціянта вже не було. Здивована медсестра підійшла до стійки і висунулася з віконця подивитися, чи він не біля фонтанчика з питною водою. Ні. Приймальня була порожньою. І довгий коридор за нею теж. Вона насупилася, згадавши історії, які розповідала їй кузина про свого чоловіка-поліціянта. Напевно, усі фараони викидають коники.

Сілберман увійшов до дверей. За ним Везербі, Моссберг, два полісмени у формі та шпитальний охоронець. Останній витяг із шафки за столом свій браунінг. Сілберман звернувся до нього:

— Льюїсе, проведіть джентльменів і замкніть будинок на ніч.

Льюїс шанобливо кивнув і сказав:

— Слухаюся, сер.

Поліціянти попрямували до виходу.

— Непогано попрацювали, годі й казати, — пробуркотів Везербі.

— Авжеж, — у тон йому відповів Моссберг. — Страх як люблю не спати вночі.

Льюїс замкнув за гостями вхідні двері й повільно почвалав назад. Світло на нічному столику чергової в далекому кінці коридору видавалося йому заповідним куточком. На кахляній підлозі голосно відлунювали кроки. Побрязкували ключі. Льюїс знічев’я розглядав чорно-білий шаховий візерунок на підлозі.

Раптом підлога в нього за спиною затремтіла і здибилася, перетворившись на прямовисну тінь такого ж чорно-білого кольору.

Чергова сестра сиділа за машинкою, складаючи звіт.

Охоронець зупинився біля кавоварки й натиснув на кілька кнопок. Потім повернувся до медсестри:

— Гей, Гвен, хочеш кави?

— Мені б краще пива, — посміхнулася вона. Льюїс і сам засміявся, взяв стаканчик з кавою. На ньому виявилися малюнки гральних карт і стояли якісь номери. Гра, чи що?