Читати книгу - "УПА у вирі боротьби"

Або інша картина - вітання так довго очікуваних німців. А потім страшне розчарування й ненависть до них, коли вони показали себе загарбниками нашої землі. Скільки вояків УПА згинуло в боротьбі з ними!… А тепер жаль і якась ніби лють до американців, бо вони не лише врятували московську імперію, але й допомогли її розбудувати та поширити. Це ж вони видавали москалям тисячі емігрантів української та інших національностей, а комуно-большевицькі опришки їх вимордували або запроторили в Сибір. І де ж, як не в оцього словака з люлькою (а їх є так багато) та в інших поневолених народів, шукати собі союзників?…

Свисток службового старшини перервав усе - й музику, й танці, й Чумакові думки. Сотня збиралася в дальшу дорогу, і всі миттю опинилися на своїх місцях. Тільки Рубаха прощався дещо довше із старшою словачкою, яка пакувала в його торбу великий кусень овечого сиру й пушку бакуну.

Після годинного маршу надворі стемніло до тісї міри, що важко було побачити щось перед собою на віддалі кількох кроків. Сотня пройшла лісом і саме переходила галявину, причому стрілецький рядок зайняв її всю. Перший рій уже був у лісі, а останній щойно виходив із нього на галявину. Рантом збоку, прямо на маршуючу сотню, надійшов чеський відділ. Передній чех освічував дорогу слабим світлом електричної лямпи й уже доходив до стрілецького рядка ледве чи не впритул. Випадок справді - один на мільйон!

Чехи не могли перейти галявини, бо впоперек їм посувалася сотня. Лишався один вихід: передній частині сотні відійти до лісу, а задній вернутися туди, звідки вона прийшла. Але командир Громенко знайшов інший. Він швиденько підбіг до середини сотні й тихцем наказав:

- Лягати па становища!

А потім запитав по-чеському:

- Хто йде?

Чеська стежа збентежилася тим, що серед такої непроглядної темряви хтось лежить у траві на лісовій галявині, й почала кликати старшину. А тим часом сотня лежала на бойових становищах і почувала себе впевнено, бо була у кращому положенні від чехів.

Із темряви з'явився чеський старшина, присвітив лямпкою й побачив перед собою командира Громенка із простягнутою до привіту рукою й Петю із приготованим до дії автоматом, а також зауважив лежачих у траві повстанців.

- Ви не бійтеся, - сказав сотенний, - ми вам кривди не зробимо. Лише покличте свій відділ до себе.

По хвилині вагання чеський старшина дав наказ своїм воякам підійти вперед, й одночасно з цим по лінії пішов наказ Громенка:

- Перстень!…

Праве й ліве крила сотні знялися зі становищ, і за хвилинку чеський відділ був оточений повстанцями. Громенко й Лагідний продовжували разом з переляканим старшиною, який пробував знайти вихід із положення. Завтра він буде давати звіт своїм зверхникам, і що він їм скаже? Що його відділ у власній країні оточили упівці, й він не міг нічого вдіяти?… А згодом виявилося, що старшина в ранзі капітана, на прізвище Попович, навіть не хотів нічого чинити, - він тільки боявся своїх політруків. Громенко заговорив до нього по-дружньому:

- Положення наших народів однакові, але ви поки що ще не розумієте їх, бо не мали часу пізнати правдивого обличчя московського імперіялізму. Завтра вас чекатиме велике розчарування, й тільки від вас залежатиме те, як ви до цієї справи поставитеся. Ми не прийшли сюди, щоб наводити у вашій країні порядки - ми хочемо вас перестерегти перед московськими «визволителями»…

Тимчасом комендант Петя і його друзі негайно взялися до праці «за фахом». Кожний член СБ відкликав одного з чеських вояків набік і випитував у нього про різні речі: скільки у відділі комуністів, хто політрук і т. д. Показалося, що чеський відділ має лише кількох політруків, комуністів зовсім мало, а у ньому переважають словаки. Добалакалися до того, що деякі зі словаків почали просити тихцем, щоб командир Громенко дав наказ своїм воякам розстріляти політруків.

А господарський відділ також не дармував. Повстанці вимінювалися з чехами крісами, автоматами й кулеметами, «позичали» в них гранати. Одні переодягали чеських вояків на партизанів, а самі вбирали їхні уніформи, другі передавали чехам зброю з одним набоєм або без набоїв узагалі.

Наприкінці до чеського відділу промовив командир Громенко:

- Друзі-сусіди, словаки й чехи! Комуністична пропаганда вам щодня товче, що вояки Української Повстанської Армії - це бандити і злочинці. Таке твердження не відповідає правді, бо ми такі самі патріоти українського народу, як і ви свого. Деякі з вас говорили нам про те, що у вашому відділі є московські агенти, і просили, щоб ми їх розстріляли. Але ця країна не наша, а ваша, тому за свободу й порядок у ній боріться й відповідайте ви самі. Й чим скоріше наведете в себе лад, тим буде краще, бо у противному разі комуно-большевицька Москва наложить вам на шиї своє ярмо так сильно, що вам буде важко із нього звільнитися!…

Ця цікава зустріч двох «ворожих» відділів тривала понад дві години. Полоненими, фактично, були чехи, але українці не дали їм цього відчути. Виміна думок виглядала ще цікавіше. Повстанці говорили, що вони борються за свободу народів і людини, розказували про успішні бої УПА проти варварської комуністичної Москви та закликали чеських і словацьких вояків не допустити до панування над ними дикої московської орди. Чехи оповідали повстанцям про те, де стацюнують чеські військові частини, які вони одержали накази дій проти УПА, де квартирують московські формації, де знаходяться місця чеських засідок на різних переходових пунктах тощо. Командир Громенко дістав у подарунку від чеського капітана військові карти, а взамін за це Лагідний подарував йому українську революційно-визвольну літературу. Вкінці сотенний наказав сотні розв'язати перстень і відійти стрілецьким рядкам на становища. Обидва почти потиснули взаємно руки, вдарили «до дашка», й чеський відділ відійшов. Зайнявши бойові позиції, сотня звернула в його напрямі всю зброю. Адже чехи на відході могли бодай позірно обстріляти повстанців, хоча б для завтрішнього оправдання перед своїм вищим командуванням. Одначе вони цього не зробили. Про тих страшних бандерівців, про яких говорила їм комуністична пропаганда вдень і вночі, вони мали тепер зовсім іншу думку. Пропагандивні тези, напомповувані в них Москвою і власними яничарами, тріснули так, як тріскають мильні пухирі. Виявилося, що ці «бандерівські бандити» не тільки не є їхніми ворогами, а ще й розбудили в