Читати книгу - "раКУРС"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Усе, що нам дається, на нашу користь, але часто ми це розуміємо лише з часом», — підсумував я свої роздуми й зробив ковток уже холодної кави.
ЕлінаУранці я забрала медичну картку Солі й пішла до лікаря на консультацію. Було несила дивитися, як вона змінилася, замкнулася в собі й соромиться виходити на люди, щоб не витріщалися на її пальці. Біля під’їзду зустріла сусідку, що живе поверхом нижче, і вона сьогодні зі мною чемно привіталася. Дивна людина! Коли зустрічає мене у військовій формі, робить вигляд, що ми незнайомі, і не вітається; коли я в цивільному одязі, вона сама люб’язність. Іноді мені хочеться сказати їй: «На мені немає балаклави, а ви мене не впізнаєте», — але не хотілося псувати стосунки із сусідкою. Ася розказувала, що в місті ще багато таких, які й досі чекають повернення «наших рєбят». Можливо, і дивна сусідка з них? Кілька разів за останні місяці містом повзли чутки, що в певну дату ополченці знову повернуться. Іноді навіть доводили слабкодухих до паніки, і ті терміново тікали з міста. Це було тоді, коли поширилися чутки, що місцева влада вже домовилась з ополченцями, щоб без бою здати місто. Не знаю, що треба мати в голові, щоб повірити в таку дурню. Часто чути віддалені вибухи на лінії розмежування, але мешканці міста вже так звикли до цих звуків, що зазвичай на них особливо не реагують, принаймні від бахкання на полігоні з міста не біжать.
Лікар добре знав історію хвороби моєї сестри, тож лише підтвердив мої припущення, що для відновлення роботи пальців потрібні операції та довготривала реабілітація.
— У випадку вдалих операцій вона зможе грати на скрипці? — запитала я лікаря.
— Цього я не можу гарантувати, — відповів він. — Можливо, з часом вони повністю відновлять свою роботу й чутливість, але поки ще рано про таке думати. Потрібно знайти кошти для операцій та реабілітації, і немалі.
Коли він озвучив приблизну потрібну суму, у мене вмить пропав оптимізм — таких грошей у нас не було й не мало бути найближчим часом.
— Зверніться до волонтерської організації, яка допомагає збирати кошти для бійців, — порадив лікар і дав мені потрібну адресу.
Хоча й була субота, я ризикнула скористатися порадою лікаря. На моє щастя, керівник волонтерської організації була в офісі, і я розповіла їй історію Солі.
— Звичайно, що потрібно допомогти дівчині, — сказала мені жінка. — Я не можу обіцяти, що ми зберемо потрібну суму, але спробуємо. Як кажуть, з миру по нитці — голому сорочка. У вас є виписка лікаря із зазначенням діагнозу та фотографія сестри?
Я була проти розміщення фото Солі в соцмережах передусім тому, що сестра могла дізнатися й зчинити скандал. По-друге, не можна було розголошувати, чим займалася Соля в окупованому місті. Ми вирішили вказати, що Соля була в полоні за проукраїнські погляди. На тому обмінялися номерами телефонів, попрощались, і я пішла.
Я не особливо сподівалася, що волонтери допоможуть зібрати потрібну суму для лікування сестри, і настрій іще більше погіршився. Не схильна до депресій, я відчула: щось усередині мене надламалося. Додому повертатися не хотіла й пішла безцільно блукати вулицями. Думки якось розпорошилися, і я не могла зібрати їх докупи. Пройшлася проспектом повз Будинок культури будівельників, поглядом прикипіла до великого синьо-жовтого прапора на щоглі. Поблизу нього натягнутий тент. Ася розповідала, що там був музичний фонтан, наразі він не працював, і про його наявність нагадувала тентована піраміда. Я перейшла дорогу й ліворуч побачила пам’ятник Гоголю. Ася все мені торочила про Гогольсквер — так місцеві називають сквер імені Гоголя, який небайдужі люди озеленюють та приводять до ладу. Я ще раз перетнула дорогу, знайшла вільну лавку поблизу сміттєвого бака й закурила.
ЄвгенЧекання завжди виснажливе — це я відчув на собі, очікуючи призначеного дня засідання суду. Не лише ці розтягнуті дні мене стомлювали — було відчуття, що чужина висотала з мене частину сил, і на Батьківщині я мав реабілітувати тіло й душу. Удома сидіти без діла було нестерпно. Вересень не поспішав повноцінно вступити у свої права й давав людям змогу потішитися теплими погожими днями. Я пішов погуляти містом, яке мало стати моїм рідним на невизначений час.
Сєвєродонецьк мені завжди подобався, хоча тут я бував лише кілька разів. Компактний, неспішний, привабливий і спокійний, він гостинно приймав усіх, хто відчував взаємну симпатію. Наразі трохи інша ситуація. У місті було багато переселенців, які нещодавно й не думали сюди переселятися, війна вирішила за них усе. Вона відібрала житло, роботу, погнала людей із насиджених місць у невідомість. Налякані, зневірені люди змушені були шукати нове тихе місце, і Сєвєродонецьк надав їм прихисток.
Я дійшов до скверу Гоголя, пройшовся алеями. Невеличкий скверик, на який споглядало вікнами приміщення коледжу, приваблював охайністю, зеленими насадженнями, викладеними тротуарною плиткою доріжками, новими лавками та невеликим дитячим майданчиком. Молоді мами гуляли з візочками, інші були поблизу дитмайданчика. Я хотів посидіти десь на самоті, помилуватися верхівками дерев, яких осінь тендітно торкнулася жовтою фарбою, коли помітив дівчину на лавці. Вона тримала в руці цигарку, не помічаючи, що та вже стліла до самого фільтра. Дивилася в одну точку, але, схоже, думками була десь далеко. Дівчина здалася мені чимось засмученою, і я підійшов до неї, мовчки сів поруч. Схоже, що моя присутність її зовсім не бентежила, хоча дівчина схаменулася, поглянула на недопалок і викинула його в смітник.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «раКУРС», після закриття браузера.