BooksUkraine.com » Детективи » Чтиво 📚 - Українською

Читати книгу - "Чтиво"

131
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Чтиво" автора Джессі Келлерман. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 81 82 83 ... 104
Перейти на сторінку:
піти. Тоді він вагався, чи не робить помилки, але тепер йому здавалося, що він учинив правильно. Писав, що радий, що вона його правильно зрозуміла. Писав, як він радів її тріумфам, як страждав через її розчарування. Пригадував тренування з футболу і уроки танців. Пригадав танці для батьків та дочок. Вибачився, що ніколи не танцював на тих заходах, і все закінчувалося тим, що вони стояли попід стіною спортивної зали. Пригадав перший раз, коли хлопець розбив її серце. Написав, що тоді вперше в житті йому захотілося когось побити. Вибачався, що іноді сердився на неї без причини, просто тому, що вона змушувала його згадувати свої власні недоліки. Пригадав вираз її обличчя за ті кілька місяців, коли він нескладно намагався писати детективний роман. Він бачив, яка вона щаслива, і знав, що щаслива вона тому, що думає, що він щасливий. Така щедрість робить її особливою. Може, вона така ж розумна і красива, як і всі інші в цьому світі,— така розумна і така красива,— але найбільше за все він пишається її порядністю. І немає в тому його заслуги. Вона завжди була такою, навіть коли була зовсім дитиною. Деякі люди народжуються чистими, і вона, незважаючи на все, була саме такою. Він писав, що радий, що вона знайшла того, хто піклуватиметься про неї. Вона заслуговує на найкраще. Завжди заслуговувала. Її весілля — найкраща інвестиція в його житті. Він вибачився, що не часто говорив про це. Ніколи не міг дібрати потрібні слова. Та й зараз сумнівається, що може. Але краще хоч спробувати, ніж мовчати. За всі ці роки, писав він, він не зробив нічого цінного. Саме вона є найкращою роботою його життя. Він уважає себе щасливою людиною. Написав, що любить її, і підписався: «Твій батько». Глава дев’яносто восьма

оли до крайнього строку лишилося менше сорока восьми годин, Пфефферкорн устав із-за столу і розім’яв шию. За кілька днів до цього у нього з’явилася думка скористатися останньою главою «Тіні Колоса» як зразком для закінчення «Василія Набочки». То була найкраща або найгірша з його ідей, але втрачати було нема чого,— саме тоді він остаточно впав у ступор,— і оскільки Жульку роман подобався, він вирішив спробувати. Робота нон-стоп дала йому сімдесят рядків. Йому вдалося привести втомленого від подорожей князя до ліжка вмираючого батька. В руках Василь тримав магічний коренеплід — протиотруту. Далі пішов внутрішній монолог у стилі Гамлета, бо князь сумнівався, чи давати батькові протиотруту, чи дозволити старому спокійно померти. Врешті-решт князь кидає протиотруту в нічний горщик. Це мало відповідати сюжетній лінії роману, де молодий митець розв’язує проблему з батьком. Щоб не потрапити в небезпеку, він додав кілька улесливих посилок на комунізм. На протязі останніх двох дюжин рядків, як він планував, князь зійде на «гіркий трон». Пфефферкорн обмірковував цю фразу цілий ранок, і вона йому так сподобалася, що він записав її на полях. Злабійською вона звучала не так красиво: «жумйжуй горхій дерун». Утім, він уважав, що все одно згодиться. На нього тиснули, відчуття було таке, що не лишилося жодної перспективи.

Двері відчинилися і зачинилися. Дружина Жулька. Принесла вечерю. Як завжди, кроки її були важкими, на обличчі застигла маска смутку. Як завжди, вона лишила двері камери відчиненими і поставила тацю у вільному кутку стола.

Як завжди, він подякував.

Як завжди, вона зробила реверанс.

— Вам дійсно не потрібно цього робити,— сказав він як зазвичай.

Як зазвичай, вона підвела на нього очі.

— Знаю, що це не моя справа,— сказав він,— але ви не схожі на щасливу жінку.

Дев’ятнадцять днів вона його ігнорувала, тож зупинитися і подивитися на нього їй було дуже важко.

— Просто кажу,— додав він.

Вона не відповіла.

— Вибачте,— відступив він.— Я не мусив цього казати.

Запала тиша. Вона подивилась на сторінки на столі, перевела погляд на нього, питаючи дозволу. Не схоже, щоб він мав вибір. Зробив крок назад.

— Прошу.

Вона взяла сторінки. Повільно ворушила губами, читаючи. Нахмурила брови. Закінчила і поклала сторінки на стіл.

— Жахливо,— сказала вона.

Пфефферкорна так вразив звук його голосу, що він нічого не відповів.

— Не розумію,— продовжила вона.— Чому князь Василь викидає протиотруту?

— Ну,— сказав він.— Ну... тобто... ну...— Він замовк. Вона дивилася на нього, не відводячи очей, чекаючи на відповідь.— Ну, послухайте. Послухайте. Подумайте. Цар позбавив його спадку. Має ж він відчувати якусь образу? — Знову замовк.— Велику образу.

— І тому дозволяє батькові померти?

— Мова йде про ціле царство. Це важливо.

Вона похитала головою.

— Безглуздя.

— Вам не здається, що ви все буквально сприймаєте?

— Як це?

— Тобто, необов’язково ж, що він дозволить батькові померти.

Вона знову взяла аркуші.

— Кров життя гаряче бризнула з його ніздрів, як

1 ... 81 82 83 ... 104
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чтиво», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чтиво"