Читати книгу - "Диво в Берліні. Як дев’ять веслярів поставили нацистів на коліна"

Того ж місяця Нацистська партія організувала свій 7-й щорічний конгрес у Нюрнберзі, тематичний, за приголомшливою іронією названий «З’їзд за волю». Знову штурмовики і чорносорочечники прибули сотнями тисяч. Знову Лені Ріфеншталь, якій тепер було 33 роки і яка вже надійно утвердилася як улюблений режисер Гітлера, була там, щоб задокументувати видовище. Хоча відзнятий матеріал, який будь-коли з’явиться на екранах, втілиться у єдиний короткометражний фільм, що відобразив військові ігри, які Гітлер влаштував на з’їзді, щоб драматизувати порушення Німеччиною Версальського договору про заборону німецького переозброєння. Роки по тому, після війни, Ріфеншталь намагатиметься говорити якомога менше про свою участь у «З’їзді за волю». А на той час він запам’ятався перш за все не військовими іграми, а тим, що трапилося ввечері 15 вересня.

Конгрес досяг свого апогею того вечора, коли Адольф Гітлер вийшов перед німецьким парламентом, Рейхстагом, щоб ввести три нові закони. Рейхстаг був зібраний у Нюрнберзі вперше з 1543 року, щоб прийняти закон про перетворення емблеми Нацистської партії, свастики, на офіційний прапор Німеччини, і щоб зробити публічне видовище з процесу його прийняття. Але Гітлер вводив ще два закони, і саме через ці другий і третій закони з’їзд 1935 року назавжди запам’ятається, і саме від них Ріфеншталь пізніше намагатиметься дистанціювати себе.

Закон «Про громадянство Рейха» визначав, що громадянином міг бути будь-який німецький підданий «німецької чи спорідненої крові», який «доводив своєю поведінкою бажання і здатність вірно служити німецькому народові і Рейху». За замовчуванням, будь-який підданий не «німецької чи спорідненої крові» був понижений до статусу суб’єкта держави. Метою закону було позбавити німецьких євреїв їхнього громадянства та всіх пов’язаних із цим прав, починаючи з січня 1936 року.

Закон про кров — офіційно, закон «Про захист німецької крові і німецької честі» — заборонив шлюби євреїв і неєвреїв; зробив недійсними будь-які такі шлюби, укладені в обхід закону, навіть якщо вони були зареєстровані в іноземній державі; заборонив позашлюбні сексуальні відносини між євреями і неєвреями; заборонив євреям наймати на роботу в себе вдома жінок — громадянок Німеччини у віці до 45 років; і заборонив євреям вивішувати новоприйнятий національний прапор. І це, як виявилося, був лише початок. У найближчі місяці і роки Рейхстаг прийме ще десятки додаткових законів, що обмежували кожен аспект життя німецьких євреїв, аж поки просто бути євреєм стало незаконно.

Ще до появи Нюрнберзьких законів життя для німецьких євреїв стало практично нестерпним. Із моменту приходу Нацистської партії до влади в 1933 році євреї, шляхом залякування і відкритого насильства, були за законом виключені з роботи на державній службі та на державних посадах; позбавлені права практикувати в таких галузях, як медицина, юриспруденція та журналістика; усунуті від участі в роботі фондових бірж; а також їм був заборонений вхід у цілу низку державних і приватних закладів. У кожному німецькому містечку і місті таблички, що проголошували «Juden unerwunscht» («Євреї небажані»), з’явилися над входами в готелі, аптеки, ресторани, громадські басейни і магазини всіх видів. Підприємства, що належали євреям, були мішенями масивних спонсорованих державою бойкотів. Поблизу міста Людвігсхафен дорожній знак повідомляв: «Їдьте обережно! Стрімкий поворот! Євреям дозволено 120 кілометрів на годину». До 1935 року, напевно, половина німецьких євреїв утратили свої засоби до існування.

Усе це було очевидно по всій Німеччині, навіть у найбільш мирних і пасторальних місцях. Коли липи і берези, що прикрашали Лангер-Зее в Грюнау, почали жовтіти й червоніти тієї осені, чоловіки і жінки, що належали до багатьох веслувальних клубів району, продовжували зустрічатися рано вранці або у вихідні дні, виводячи свої човни на чисту блакитну воду озера та веслуючи вгору і вниз уздовж курсу регати, як вони це робили протягом багатьох десятиліть. Після гарного веслування вони, як і раніше, збиралися в місцевому ресторані на пиво і кренделі або, розлігшись на газонах перед елінгами, спостерігали за прогресом будівництва нових олімпійських об’єктів.

Але під поверхнею все змінилося в Грюнау. Значна частина колишньої святковості веслування зникла. Великий веслувальний клуб «Єврейська Гельвеція» був заборонений відразу в 1933 році. Тепер багатьом клубам зі змішаним єврейським і неєврейським членством загрожувала ліквідація, якщо вони не очистять свої ряди. Деякі невеликі, скромні єврейські клуби продовжували існувати. Але тепер, коли євреї вже не були громадянами, ці клуби та їхні члени залежали від примх місцевих чиновників Нацистської партії — вони могли бути захоплені і закриті, а їхнє обладнання конфісковане в будь-який момент.

Чоловіки, які веслували один з одним усе своє життя, почали повертатися спинами до своїх колишніх товаришів по екіпажу і сусідів. Їхні імена були викреслені зі списків. Заборонні знаки були розвішані над дверима човнових станцій. Двері були замкнені, ключі замінені. У прекрасній сільській місцевості, що оточувала Грюнау, великі, зручні будинки, що належали єврейським торговцям та спеціалістам, були забиті або здані в оренду німецьким сім’ям за невелику частку їхньої вартості, а їхні власники опинилися серед тих, хто був досить багатим і досить передбачливим, щоб виїхати з Німеччини.

У Сполучених Штатах розмови про бойкот Олімпійських ігор 1936 року підігрівались на повільному вогні з того моменту, коли нацисти прийшли до влади у 1933 році. Тепер у деяких частинах країни вони закипіли.

У Сіетлі Ел Ульбріксон відклав збори університетської команди до 21 жовтня. Він потребував додаткового часу для вивчення фігур на шахівниці, щоб з’ясувати стратегію свого олімпійського ендшпілю, перш ніж почати рухати шахи по дошці.

Це дало Джо кілька тижнів, протягом яких він мав змогу налаштуватися на свої заняття з інженерії та проводити більше часу з Джойс, коли вона могла взяти вихідний на день чи півдня. У