Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

Хотілось би сказати, що все це просто жарт, вигадка, але я просто знизала плечима та глянула на Роуз настільки винуватим поглядом, наскільки на це взагалі буде здатна. Ніби то все сталось через мене.

– Мені шкода тебе розчаровувати, але не до жартів, – зітхнула я, хаотично намагаючись систематизувати думки, що розбігались в різні боки, мов миші з появою кота.

Зараз перший шок у Розу мине, та потрібно буде якось пояснити те, що я сказала. Розповісти їй про те, що коїлось навколо. Але не дуже зрозуміло, що саме можна розповідати, аби не нашкодити розслідуванню, а також… мені було боязно за реакцію Мейтроуз на моє зізнання.

– Трісс! – гаркнула тітонька так, що я підскочила від несподіванки. Ох, боги!

Ну, хотіла правди? Хотіла дізнатись, чи причетна до всього Роуз? Викручуйся, Трісс.

Я поглянула на тітку прямо, намагаючись вгадати її думки. Судячи з її вигляду, вона ледь стримувала емоції і не варто було випробовувати витримку Мейтроуз. Вона і в кращі часи була надто крихкою.

– Чекай! Я намагаюсь зрозуміти з чого починати.

– Можливо, з самого початку? – оманливо-добродушно підштовхувала мене до відповіді тітка. Але в погляді щось таке… від чого в мене мороз поз шкірою пішов.

Та що ж ти здатна, Мейтроуз, аби досягнути своєї цілі?

– Гаразд… – в решті-решт вже пізно викручуватись. Якщо тітка винна, то я про це дізнаюсь. А якщо ні, то, цілком можливо, що Роуз мені навіть допоможе в розслідуванні. – Отже, тобі відомо, як я потрапила в загін імперських бойових магів. Не скажу, що то була моя мрія, але капітан Томпсон пообіцяв мені, що допоможе повернути тобі ліценцію на роботу в цілительській. І… я погодилась. Спершу Кірай не дуже радів моїй безцінній допомозі, але все ж… Зрештою, наступний напад був на Мел. Тобі це також відомо. Але… коли я спіймала шайру… – брови Роуз поповзли вгору, але я скинула руку. – Дослухай, опісля сваритимеш. Ми вийшли на пустир майже на околиці Горенґвілю. Розумієш же, з шайрами не так просто впоратись. Але ця була замала, доволі спокійна. Навіть не вбила нікого. Я попросила Кіра зберегти їй життя. От він і відкрив портал на пустирі.

Роуз уважно спостерігала за мною. В її очах було щось гостре та холодне, мов лита гартована сталь. А цілком можливо, що саме я своїми діями зірвала її план і тепер так завзято зізнаюсь у скоєному. Сваритиме. Абсолютно точно сваритиме мене.

– І? – нетерпляче підштовхувала мене продовжувати тітка.

Я б і з радістю, але так шкребло в горлі, наче я піску наїлась. Чи то від утоми, та через те, що зовсім недавно я вмирала та вперше в житті видала Поклик життя, чи то через те, що вбивали мене у вітряну, сніжну та водночас морозну погоду, і я абсолютно звичайно застудилась. Цікаво, це взагалі можливо?

Збиралась запитати у Мейтроуз, але наштовхнулась на ї крижаний погляд та згадала про те, що взагалі тут здаю їй імперські таємниці, а незабаром має з’явитись Кірай. І тоді невідомо, чи зможу взагалі щось ще розповісти комусь.

– Він відкрив портал в Мертві землі, – продовжила свою не дуже зв’язну розповідь я. Перед очима ніби знову була та сама пустеля з чорним піском, високі кам’яні стіни та… – Я бичила прапор над Старханом. Я точно бачила, як він майорів просто над містом. Зелений, немов молода трава, – зітхнула, просто тому що не вистачало вже повітря й голова йшла обертом від емоцій, втоми… від усього цього. Але я вперто перевела погляд на Роуз. Мені життєво важливо було бачити її очі, розуміти, наскільки вона взагалі до цього всього причетна. – Він був новий. І мені здається, що… там хтось залишився живий. І був там весь цей час.

Напевно, якщо тітка знала про те, що я їй зараз розповідала, то вона просто геніальна акторка. Так неймовірно зіграти здивування, шок, невіру, біль ще треба вміти. А же вона вмить зблідла так, що мені на мить здалось, що тепер допомоги потребуватиме вже вона. Варто покликати льєра Петренса…

І саме в це момент мені згадалось найголовніше з того, що сталось недавно – він помер. Загинув через напад піщаної бестії, котрої в Горенґвілі в принципі ніколи не мало би бути. Я бачила його помираючим, бачила, як життя покидало його тіло.

Кімната почала розпливатись куди раніше, ніж я зрозуміла, що розплакалась. Мій любий наставник, маг, котрий стільки сил та терпіння поклав на виховання мене як цілителя.

Як неймовірно боляче через це. Але оплакуватиму його потім.

– Маги, котрі відкривали портали в Мертві землі – цілителі, – нервово витерши сльози з обличчя, продовжила свою розповідь я. – Але робили вони це не за власним бажанням. Хтось оволодівав їх свідомістю, та використовував їх. В Горенґвілі немає жодного ментала. А от магів крові достатньо, як виявилось. І пробратись у свідомість іншої людини, та взяти її під контроль – не так і складно. До того ж, ментали лишають сліди на магічному тлі, а от маги крові – ні. Все що потрібно – крапля крові мага. І… я вважала…

Договорити чомусь не вдавалось. Але Мейтроуз добре мене знала. Та й загалом дуже добре вміла вгадувати чужі думки.

– Ти звичайно ж подумала, що це моїх рук справа.

Мейтроуз озвучила свої здогади таким тоном, що мені стало ніяково. Але ця розмова зайшла занадто далеко, аби вже викручуватись, та брехати.

– Варіантів було не так і багато, – глухо зізналась я. – До того ж, ти сама сказала, що ладна зробити все, аби повернутись додому.