Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

– Але ж не вбити, Трісс. Не вбити! – скинулась вона, та перейшла на крик. – Боги… це неймовірно просто. Невже я настільки погано тебе виховала? Невже так погано ставилась до тебе, та дала хоч найменший привід мене запідозрити? Трісс!

Мені стало дійсно дуже соромно за свої припущення. Зараз вони здавались і мені безглуздими, дурними, неправильними.

– Пробач мені, – пробурмотіла я собі під носа не наважуючись підняти погляд. – Сама розумієш, я мала припущення, двоє підозрюваних, один с яких я сама… складно не повірити, що це можливо. Особливо, якщо тобі було відомо про Стархан…

– Мені не було відомо… мені нічого не було відомо, Трісс, – я глянула на тітку, та заціпеніла. В її очах кригою застигли розчарування та біль. – Мені потрібно подихати свіжим повітрям.

Та ледве я рота розтулила, аби її зупинити, просто зупинила мене скинувши руку, мов більше не могла слухати. А може й не могла.

Вона важко піднялась на ноги, згорбилась, мов постаріла на кілька років. І вийшла геть, залишивши мене наодинці зі своїми думками. Я картала себе за те, що навіть дозволила собі так думати про Роуз. Варто було одразу з нею поговорити. Чому я цього не зробила? Прокляття. Чи не втратила я за цими підозрами найріднішу людину в світі?