Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"

Новий діапозитив.

Те саме місто в процесі відбудови.

— 1955 рік. Берлін відроджується з попелу. Відроджується й сам Гартман. Він уже не здається таким божевільним. Він, можна сказати, повертається до організаторської діяльності. В епоху «Берлін починається з нуля» музикознавець завдяки своїм натхненним промовам збирає докупи певну групу людей. Чоловіків, жінок, але переважно дітей. Берлін кишить сиротами. Ця група набуває ознак релігійного об’єднання.

— Секти?

— Авжеж, чогось подібного до секти. Вони мають приміщення в радянському секторі. Заробляють собі на життя всілякою дрібного працею, переважно шиттям. Співають на вулицях. Просять милостиню. Мало що відомо про культ, якого навчає Гартман. У ньому, схоже, є… щось дуже традиційне.

— У якому розумінні?

— Діти носять традиційний одяг у баварському стилі. Члени секти не мають права ані користуватися певними матеріалами, ані застосовувати сучасні інструменти.

Каздан згадав свідчення старого солдата, що живе біля церкви Святого Августина. Про дітей у зелених капелюхах, шкіряних штанцях і черевиках часів Другої світової війни. Факти склеювалися докупи. Старий мерзотник, нацист і містик, мабуть, давно вже мертвий, послав до Парижа, через час і відстань, дітей, навчених убивати. Казданові були потрібні дати.

— Коли Гартман виїхав у Чилі?

— 1962 року. Він уже нудився в Берліні. Були розмови про педофілію, але вони нічим не підтверджені. Говорили також про фізичне насильство, про насильницьке утримання малолітніх, і це здається набагато ближчим до істини. Кредо Гартмана ґрунтувалося на покаранні. Єдина дорога, якою можна прийти до благодаті, до злиття з Христом, — це страждання. Тут, власне, він не вигадав нічого нового. Але Гартман зайшов надто далеко, орієнтуючись на цей символ віри. Діти, «його» діти, як він казав, ніколи не повинні сміятися.

Ще одне клацання зі зміною діапозитива. Знімок групи. У першому ряду біляві діти, без капелюхів, усі в шкіряних штанцях, характерних для традиційного вбрання баварців. У другому ряду чоловіки й жінки, молоді, здорові та енергійні на вигляд, у білих сорочках і полотняних штанях. Праворуч Гартман, виструнчений, як директор школи, що фотографується зі своїми учнями. Високий, худий, з тією ж таки кучмою густого чорного волосся й у тих самих окулярах із маленькими круглими скельцями.

— Бачите Гартмана? Бачите, який у нього молодцюватий вигляд? Він схожий на культпрацівника, що вивів вихованців на екскурсію. Щодо екскурсії, то це екскурсія до пекла, яку він для них готує. Перш ніж вирушити туди, ґуру відібрав групу найдостойніших.

— Він хотів створити громаду арійців?

— У генетичному розумінні ні. Але розповідають, що Гартман контролював народження у своїй групі.

— Як?

— Він визначав пари. Сам добирав чоловіка й жінку, яким було дозволено поєднатися. Але ця селекція не була головною в його «діяльності». Він радше прагнув домогтися духовної мутації. Метаморфози, що відбулися б через віру й покарання. Ідеться не про євгеніку. Попри те, що в Чилі він поступово оточив себе лікарями, фахівцями…

Каздан подумав про лікарів-психопатів, які катували Петера Гансена. Гартман був причетний до тієї діяльності, поза всяким сумнівом. Можливо, навіть усе те відбувалося в межах його групи.

— Де отаборився Гартман у Чилі?

— На півдні, приблизно за шістсот кілометрів від Сантьяго, між містом Темуко й кордоном із Аргентиною. Тодішня влада надала його групі особливий статус «доброчинного товариства» й виділила велику ділянку цілинних земель. Тисячі гектарів біля підніжжя Анд. Мовчазний договір проголошував: «Розбудіть ці землі до життя, й ми залишимо вас у спокої». Гартман сумлінно виконував свою частину контракту. Понад усі сподівання. Порівняно з чилійськими селянами, що були здебільшого ледачими, дисципліновані арійці творили чудеса.

Ще один фотознімок. Вид із повітря на велику сільськогосподарську територію. Поля у вигляді квадратів, прямокутників, ромбів, що лежать біля підніжжя Анд, наче клапті матерії. Дерев’яні будинки, річки, які перетинають пампу. А на тлі тих декорацій — електропоїзд.

— За кілька років німецький анклав став найуспішнішою зоною процвітання у країні. Досконало організований обробіток землі. Інтенсивне виробництво сільськогосподарської продукції. Ніхто ніколи такого не бачив у Чилі. На той час Гартман уже купив ті землі. Він обгородив свою територію і перетворив маєток на фортецю, увійти в яку можна було тільки з його дозволу. Він назвав її «Асунсьйон». На честь групи іспанських місіонерів шістнадцятого сторіччя, які вирушили у Бразилію, щоб навернути у християнство тамтешніх індіанців-ґварані. Ніякого зв’язку зі столицею Парагваю. Це слово в іспанській мові означає «успіння». Фотознімків будівель не маю. Протягом років чилійські супермаркети були заповнені продукцією ферми «Асунсьйон». За усміхненим обличчям родючої землі ховалося обличчя зла.

— Він катував дітей?

— Він говорив радше про «квінтесенцію», про «очищення», про «владу над болем». Дорога, що приводила до всього цього, була складною. Через страждання треба було переступити. Замордоване тіло ставало для душі тим засобом, який робив її сильнішою й давав змогу поєднатися з Господом. Ось що проповідував Гартман у своїй спільноті, яку він невдовзі назвав «Колонією». Відродження духу через плоть.

Каздан усе ще дивився на знімок анклаву, зроблений із повітря. Невже й справді сьогоднішній жах прийшов звідти, від тієї родючої землі, вкритої буйною зеленню?

— За інформацією, яку я маю, — сказав вірменин, — Гартман брав участь у операціях, під час яких катували людей у часи режиму Піночета.

— Це природно. Він був фахівцем. Він володів технікою. І знав, до чого це призводить, бо він та його діти катували себе ще нещадніше. Після військового перевороту «Колонія» перетворилася на надзвичайно ефективний центр ув’язнення. Вона була справжнім придатком ДІНА, політичної поліції Чилі. Вони підтримували радіозв’язок із Сантьяго і вдень і вночі.

— Як людина релігійна могла надавати брутальну допомогу військовим?

— Гартман сміявся з генералів та з їхньої диктатури. Він хотів викупити душі лівих. Заблудлих. Грішників. Він очищав їх стражданням. Із другого боку, Гартман дивився на себе як на дослідника. Він вивчав зони болю, визначав пороги людського терпіння.