Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"

Каздан думав про те, що розповів йому покалічений чоловік, Петер Гансен, про хоровий спів, який супроводжував хірургічні експерименти, і про свідчення генерала Кондо-Марі: як Гартман пропонував поєднати музику з тортурами. Усе це народилося в нацистських катівнях.

Бокобза трудився біля апарата. Ще один табір. Ті самі вишикувані в ряд бараки, той самий подих смерті…

— Перший табір, який відвідав Гартман, був у Терезині. Ви про нього чули?

— Так. Але не проти освіжити знання.

— Терезіенштадт, у Чехо-Словаччині, був однією з найжахливіших брехень нацистів. Зразковий табір, вітрина, яку вони показували членам комісій Червоного Хреста та дипломатам, переконуючи їх у тому, що всі табори були організовані на взірець цієї «єврейської колонії». Художня самодіяльність, робота не така важка… Терезин прославився тим, що в ньому зібрали найкращих єврейських митців. Деякі композитори написали там шедеври. Робер Деснос, французький поет, там помер. Насправді Терезин був останньою станцією перед Освенцімом. Саме до Освенціма Гартман звідти й поїхав.

— А він знав про винищення людей у таборах?

Дослідник засміявся сміхом, у якому було щось моторошне.

— Та він завжди сидів у першій ложі на цьому спектаклі. Миття в душах перед газовою камерою, щоб пори шкіри розширилися і газ краще крізь них проходив. Трупи, які через десять хвилин витягували звідти крізь люк, щоб спалити. Немовлята, які іноді виживали, бо смоктали груди матері й у такий спосіб уникали смертельного газу, і яких треба було прикінчити пострілом у голову…

Сухо клацнувши, Бокобза поставив новий діапозитив. Людський попіл, який витрушували з печей, що мали форму саркофагів.

— Діти, спалені або закопані живцем за браком часу, за браком місця…

Ізраїльтянин ворожив біля апарата з люттю, яку йому ледве вдавалося стримувати. Його голос набував дедалі твердіших нот.

— Тисячі трупів, яких згортали бульдозерами до ям! Волосся з трупів обрізали, щоб потім виготовити з нього килими для німецьких підводних човнів…

Знову клацання вставленого діапозитива й новий жах на екрані. Сцени, що покриють людський рід довічною ганьбою. Операція «Ніч і туман»,[59] фотознімки, схожі на картини Ієроніма Босха. Ковші екскаваторів, що пересувають та згрібають тіла й кістки, утворюючи з них високі білі пагорби з людських останків.

— А Гартман, що він робив під час цієї… діяльності?

— Він став капітаном СС. Він не брав на себе реальної відповідальності — маю на увазі знищення людей. Він робив, якщо можна так сказати, дві справи: організовував фанфари, хори, оркестри і водночас займався особистими дослідженнями.

— Якими дослідженнями?

— Щодо цього знову ж таки є записи, зроблені ним власноруч. Вони дещо плутані. Гартман вивчав людський голос, крики, вібрації страждання. Він аналізував вплив звуків на матеріальний світ і людський мозок. Він це називав «силами й турбулентностями звукових хвиль».

Бокобза показав іще один діапозитив. Гартман сидить у своєму кабінеті в навушниках, усміхаючись в об’єктив перед великим ящиком, який, певно, був попередником сучасних магнітофонів.

— Стрічкові магнітофони вже тоді існували?

— Перші винайшли німці й потім використали нацисти. Гітлер широко застосовував цю техніку. Усі його радіовиступи спершу записувалися на магнітофон, щоб уникнути замаху в радіостудії. Ніхто ніколи не здогадувався про цей обман.

Вірменин дивився на музикознавця в уніформі. На його гарячковий погляд, тонкі губи, кістляві руки, які з таким захопленням доторкалися до апарата, ніби то був справжній скарб…

— Він записував концерти в’язнів?

— Ні. Він записував крики жаху. Він ставив мікрофони в коридорах душових, у залах, де відбувалися вівісекції. Його помічники з мікрофонами в руках супроводжували тих, кого живцем кидали в печі. Не знаю, що саме він шукав і досліджував у тих моторошних криках. Але мені неважко уявити, як він сидить і слухає свої магнітофонні записи, роблячи нотатки, не звертаючи уваги на жах, що розгортається навколо. У цьому Гартман показав себе справжнім нацистом. Він поділяв із іншими представниками режиму цю радикальну байдужість до людських страждань. Він мав таку саму чорну діру на дні сумління. Певно, ви бачили фотознімки з Нюрнберзького процесу. Бачили тих суб’єктів, які здавалися абсолютно нормальними, але чиї душі були насправді атрофовані, деформовані, страшні. Їм бракувало людського співчуття. Морального співчуття. Їм бракувало того, що робить людину людиною.

Каздан усе ще дивився на екран, де бачив чоловіка незвичайного, з рисами інтелектуала, з очима божевільного. Він уявив собі, як той сидить у пеклі, зацікавлений лише своїми нотатками та якістю магнітофонних записів. Авжеж. Байдужість струменіла з його обличчя.

— Коли війна закінчилася, Гартмана заарештували?

— Ні. Він зник. Здимів.

Ще один діапозитив. Берлін у руїнах.

— Гартмана знаходять у зруйнованому місті 1947 року. Його заарештувала воєнізована американська поліція на межі кварталу, що мав назву «Хатина дядька Тома», у зоні американської окупації.

Купи щебеню перед зруйнованими будинками. Водостічні канави, засипані піском та землею. Купи мертвого дерева, обпалені сонцем. Виснажені перехожі із зацькованим поглядом, які, схоже, шукають чогось їстівного. Розбитий на сектори Берлін перших повоєнних років. Тіло хворого міста, вкрите виразками прокази, понівечене й покалічене.

— Ми не маємо фотознімків Гартмана тієї пори, але в одному з американських рапортів він описаний як божевільний. Музичний клошар, проповідник, брудний, як воша. Стан його здоров’я критичний. Недоїдання. Зневоднення. Відморожені місця на ногах. І по всьому тілу сліди від батога. Ці шрами збентежили американців. Схоже було, що Гартмана катували. Але хто? Музикант дав відповідні пояснення. «Персональні експерименти», — відповів він, коли його запитали. Він розмовляв англійською мовою, на відміну од нацистських злочинців, у яких брали інтерв’ю психіатри в Нюрнберзі. Я дістав магнітофонний запис його допиту. Дам вам копію: це вражає.

— У якому розумінні?

— Самі почуєте.

Вірменин дивився на сірі руїни. На стіни, які більше не утворювали закритих приміщень. На тріщини, дірки,