Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"

— Але насамперед у повоєнні часи Ганс-Вернер Гартман був Гуру.

— Ґуру?

Дослідник узяв прилад для демонстрування діапозитивів. Повставляв діапозитиви в кожен квадрат із дивовижною вправністю.

— Релігійний лідер. Гартман створив у зруйнованому Берліні секту, потім виїхав разом із учнями до Чилі. Там його секта стала дуже могутньою.

Бокобза підійшов до вікна. Опустив подвійну штору з грубої чорної тканини й кімната занурилася в темряву. Далі він опустив білий екран, на старовинний взірець, такий самий, на якому колись Казданові, ще молодому солдату, показували картини Африки або плани битви.

Ізраїльтянин повернувся до діапозитивів. Увімкнув проектор. Випробувавши механізм, він пробурмотів:

— Історія Гартмана справді надзвичайно цікава. Одна з тих історій, які можливі лише в затінку великих війн та імперій зла.

43

Перший знімок. Чорно-білий. Юнак суворої зовнішності, затиснутий у костюм із похилими плечами, з невеличкою краваткою, що стримить із-під круглого комірця.

— Ганс-Вернер Гартман. Тисяча дев’ятсот тридцять шостий рік. Щойно одержав диплом Берлінської консерваторії. Здобув премію на конкурсі фортепіанної музики. Вивчав гармонію. Композицію. Йому двадцять один рік. Його мати — француженка. Батько — баварець. Дрібні буржуа в галузі текстильної промисловості.

У музиканті не було нічого від арійського блондина. Худий, смаглявий, обличчя фанатика у стилі терористів із російських романів. Волосся особливе: дуже чорне, дуже густе, воно стриміло над його черепом, так ніби палкі ідеї заряджали його електрикою. Очі темні, сховані на самому дні глибоких очниць, ніби причаїлися за випнутими твердими вилицями, на яких можна було б гострити ніж. Тонкі губи завершували малюнок суворого виразу, позначеного жахливою інтенсивністю. Обличчя у стилі Джека Паланса.[58]

— У ту пору, можна припустити, він метається, якщо не розривається між двох тенденцій. Між пристрастю до музики і патріотичною одержимістю. Як музикант, він не може не знати, що Малер, Шенберг, Вайль є великими німецькими та австрійськими композиторами. Але всі вони осуджені нацистським режимом. Це епоха Gleichschaltung, ідеологічної уніфікації. На вулицях спалюють книжки Фройда та Манна. У музеях зривають зі стін картини. Забороняють концерти єврейської музики. Гартман — активний учасник цієї реформи. Він належить до гітлерюґенду. Як естет, він не може цілком поділяти ці дикунські погляди. Але водночас він — дитина своєї доби. Сповнений люті. Ненависті. Вихований на гіркому відчутті поразки 1918 року.

Каздан подумав про свого сина. Про непевний вік. Про той вік, коли діти починають вважати себе дорослими. Той вік, у якому вони найвразливіші, той вік, коли вони вирушають у мандри, що приведуть їх невідомо куди.

— Я думаю також, що як музикант він невдаха, — провадив Бокобза. — Він здобув диплом, але вже знає, що не спроможний на щось оригінальне як композитор і не має жодного шансу давати концерти як піаніст. Це усвідомлення поразки, певно, підсилює його розчарування та гіркоту. Він уже дозрів для варварського ентузіазму нацистів. Але зрештою експедиція Шефера рятує його від класичної кар’єри гітлерівського службовця.

Бокобза переставив діапозитиви. На екрані з’явилася картина стародавньої Лхаси, столиці Тибету. Високі вежі палацу Потала бовваніють над забороненим містом.

— Вам відомо, що нацисти були одержимі проблемою походження, чистої раси та іншими подібними міражами? Усе це в них доповнювалося ще однією специфічною маячнею — горами. На їхню думку, саме гори були місцем походження людей найвищої раси. Місцем величі й чистоти. Райхсфюрер Генріх Гіммлер, керівник СС, очолював у ті часи банду містифікаторів, так званих фахівців, які переписали історію світу, змішавши поганські ритуали та екзотичні звичаї з існуванням загиблих цивілізацій. Вони навіть вигадали теорію, за якою предки аріїв, що повмерзали в кригу, були звільнені звідти блискавкою. У цьому контексті тибетці, які жили у високих горах і в досконалій чистоті, були можливими родичами тих лоенґрінів, які вийшли з криги. Це треба було з’ясувати… Саме тому й було організовано експедицію Шефера.

Клацання й новий діапозитив. Представники Заходу й тибетці сидять на землі, за одним низеньким столом. У центрі — добродушний бородань…

— У центрі — Ернст Шефер, зоолог, фахівець із вивчення рас, так званий експерт із питань арійської раси. Поруч із ним Бруно Берґер, головним заняттям якого буде вимірювати черепи та «визначати» чистоту тибетців. Ці пригоди можна було б назвати комічними, якби вони не мали наслідком «остаточне розв’язання єврейського питання». Поясню вам, що це таке, на прикладі: уся моя родина зникла в Освенцімі. Ліворуч, між двома тибетцями, можна впізнати Гартмана. Він відпустив бороду.

Каздан звернув особливу увагу на свастики та абревіатури СС, що прикрашали дім у Гімалаях. Схоже на галюцинацію. Нацистський жах на висоті чотирьох тисяч метрів над рівнем моря…

— А що, власне, робив у тій експедиції Гартман?

— Він вивчав музику. Тобто я хотів сказати: музику тибетців. Адже він мав диплом консерваторії і водночас був переконаним гітлерівцем. Ідеальний профіль. В архівах експедиції знайдено його записи. Гартман пережив справжнє потрясіння в Тибеті. Одкровення. Достоту невідомо, в чому воно полягало. Повернувшись із експедиції, він уже вважає себе не музикантом, і навіть не музикознавцем, а дослідником. Він досліджуватиме звуки, вібрації, людський голос…

— А коли вони повернулися?

— 1940 року.

Бокобза поворожив над діапозитивами. Новий фотознімок. Бараки. Наглядачі. Привиди у смугастих піжамах. Концентраційний табір.

— Гартман не має часу на те, щоб займатися дослідженнями. Іде війна, й молодика, що постійно перебуває близько до влади, посилають у табори в ролі радника.

— З яких питань?

— З музичної активності в’язнів. Ще одна одержима ідея нацистів: музика. Вони застосовують її всюди. Коли депортованих вивантажували з поїздів смерті, їх зустрічали фанфарами. Коли вони працювали, їх примушували співати. У такий спосіб людей катували музикою. Масові екзекуції над єврейським цивільним населенням Східної Європи відбувалися на тлі музики, що лилася з гучномовців. Отакою була