Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

— Дякую.

Цетрон дивно скривився.

— Давай без сарказму, Альте. Справа поважна.

— Саме так, сину. На твоє щастя, він також запевнив мене, що ти доволі розсудлива людина. Це означає що ти, хоча він, схоже, не повинен таке схвалювати, віриш у богів достатньо сильно, аби не переходити їм дорогу й триматися поодаль від справ релігії. Тож замість того, щоб притягнути тебе з молу просто до підвалів, я запросив тебе сюди. Хто б за цим не стояв — він вдарив дуже сильно. Меч був нашою найважливішою реліквією. Він творив дива.

Альтсін пригадав міські оповідки останніх років про зцілення сліпців, кульгавих і паралізованих. Німі від народження починали теревенити, як найняті. Дев’яносторічні дідугани ставали батьками трійняток. Але він не був до кінця впевненим, який із храмів приписував собі авторство цих чудес. Напевне, всі відразу.

— Тож без Меча Храм зазнає серйозних проблем?

Деарґон скривився до Цетрона.

— У серйозних проблем?! А ти не попередив, що в нього дивне почуття гумору.

— Я про це забув. Хоча він і справді має дивне почуття гумору.

— У нас би були проблеми, якби всі храми в князівстві були спалені, або якби виявилося, що половина братів — батьки позашлюбних дітей. Теперішня ситуація — це повна катастрофа. Завтра переддень Дороги Жертовності — нашого найважливішого свята. Післязавтра ввечері має рушити величезна процесія, центральним пунктом якої завжди був Меч. До того часу ми маємо його відшукати.

Ага, тож ситуація ставала зрозумілою.

— Його превелебність дуже розраховує на нашу допомогу, — Цетрон звівся та підсунув йому стос пергаментів. — Тут є вся інформація, яку ми до цього моменту зібрали.

Пергаменти виглядали відлякуюче, а кривий почерк Цетрона геть відбивав бажання їх вивчати.

— Одне питання, сину, — Деарґон посміхнувся, ніби перепрошуючи. — А як би ти взявся до крадіжки Меча? Звісно, теоретично.

Альтсін замислився на якийсь час.

— Я почав би з підкупу когось у Храмі.

— Гм… У нашому Храмі служать браття, зібрані в орден Слуг Меча, де я є Великим Скарбником. Всі ми даємо обітниці бідності й покори. Мені непросто було б собі навіть уяв…

— З усією повагою, ваша превелебносте, — злодій безцеремонно перервав жерця, через що Цетрон аж кахикнув. — Людей купують не золотом або сріблом, а тим, чого ті найбільше жадають або тим, чого вони найбільше бояться. Щоправда, найчастіше це саме золото, але лише тому, що за нього можна купити чимало інших речей. Це можуть бути жінки, напої, азарт, певні порошки чи зілля, деякі різновиди забороненої магії та інші подібні речі. Інколи людей також купують за інформацію. Компрометуючу, звісно. Або ж за здоров’я й життя їхніх близьких. А подекуди вистачить просто підкласти комусь у ліжко коханця або коханку. Це, здається, найдешевший спосіб.

Він зупинився, аби передихнути й випорожнити ще один кубок. В його голові гуділо, а шлунок починав поводитися геть підозріло.

На диво, Деарґон зовсім не справляв враження здивованого. Виглядав так, наче нотував щось у пам’яті. Хлопець продовжував:

— Тому є сенс перевірити, чи не мав хтось із монахів проблем із грошима, жінками чи якимось дурними звичками. Або чи не отримував якихось дивних звісток про родину. Може, хтось останнім часом ходив знервований або ж наляканий. Хай ваша превелебність накаже розпитати братів про це. Чи ви сповідуєтеся в храмі?

— Так, брат Охоронець Пам’яті — головний сповідник Храму Меча. Нас у місті всього сімдесят троє, тож його вистачає.

— Може, він щось знає?

— Може. Але таємниця сповіді — свята. Йому майже вісімдесят, і він непорушний у своїх принципах — ані слова не писне, хай би навіть сконав у муках.

— Навіть якщо йдеться про Меча?

— Навіть. Вважатиме це випробовуванням віри, якому піддає нас Володар.

— Розумію, — Альтсін почухав підборіддя. — Та якби ваша превелебність його розпитали — невинно, просто так, — то спостерігаючи за його поведінкою, вдалося б відчути, чи й справді ми шукаємо когось із Храму. Якщо наші підозри є слушними, то брат сповідник має серйозно нервувати.

— Розумію, — Деарґон глянув на нього так, наче побачив вперше в житті. — Я не думав про справу отаким чином. Що ще?

— Яким чином злодії могли вивезти Меч із міста? З того, що я пам’ятаю, реліквія має величезні розміри.

— Ха, все ж таки ти брав участь у наших урочистостях, — жрець кивнув.

— Бувало раз чи двічі… — Альтсін волів не пояснювати, що саме він робив у натовпі, який святкував Дорогу Жертовності. — Тож скажіть мені, як їм вдалося винести Меч із храму? Як вони можуть вивезти його з міста? Чи вони взагалі мають намір це робити? Може, їх задовольнить сам факт зникнення реліквії? До кого вони можуть звернутися за допомогою? Чому неможливо знайти їх, скориставшись магією? І хто міг би отримати найбільші зиски з послаблення Храму Реаґвира?

Деарґон виглядав трохи ошелешеним.

— Він завжди такий?

— Тільки коли в нього поганий день, — процідив Цетрон. — Намагається справляти враження розумнішого, ніж є насправді, й маскує внутрішню пустку цинічними зауваженнями й перестрибуванням із теми на тему.

Альтсін глянув на нього з-під лоба. Товстун, звісно, не надав тому уваги.

— Якби він був настільки мудрим, яким хоче здаватися, то запитав би, чи не зв’язався вже хтось із монахами.

— Вони цього не зробили, — стенув плечима молодий злодій.

— А чому?

— Звідки знаєш?

Питання пролунали одночасно, і на мить постала незручна тиша.

— Вони були б дурнями, якби так зробили. Цей Меч крали не для викупу, бо навіть меекханський імператор не втішався б тим викупом надто довго. Я ж маю рацію, ваша превелебносте?

Насмішкуваті іскорки зникли з очей жерця — і це можна було вважати відповіддю.

— А крім того, — Альтсін прохромив поглядом Цетрона, — інакше ви б не розшукували мене на молі, хіба не так?

— Так, хлопче. А зараз припини мудрувати й слухай. Все, що ми знаємо, — на цих пергаментах, пам’ятаєш? Меч Реаґвира — це й справді велика річ, а тут є його розміри, — він простягнув доволі детальний малюнок.

— Довжина леза, що збереглося, — п’ять стоп і два й три шістнадцятих пальці. Довжина руків’я — дві стопи та сім шістнадцятих пальці, ширина ґарди — дві стопи і… гм… трохи розмазано… Товщина ґарди біля леза — три з половиною пальці. Ширина леза при ґарді — вісім та одна восьма, ширина леза біля місця зламу… І так далі. Решту прочитаєш сам. Все