Читати книгу - "Місто дівчат"

— Продовжуй, — сказала я.

— Я не можу вимагати, щоб ти на мене чекала, Ві. Це неправильно. Та й, крім того, я не знаю, наскільки ця війна затягнеться і що зі мною станеться. Може, я вернуся скаліченим або взагалі не вернуся. Ти молода дівчина. Не треба через мене відкладати своє життя на потім.

Тут я мушу дещо пояснити.

По-перше, я вже не була молодою дівчиною. Мені виповнився двадцять один, і за тодішніми стандартами я вже стала старою бабцею. (1941 року скасування заручин було геть не жартом для двадцятиоднолітньої жінки, повір мені.) А по-друге, того тижня чимало молодих пар у всій Америці опинилося в такому ж скрутному становищі, що й ми із Джимом.

Після нападу на Перл-Гарбор мільйони американських хлопців вирушали на війну. Проте більшість із них, навпаки, квапилися одружитися перед від’їздом. Дехто біг до вівтаря через кохання, страх чи бажання зайнятися любощами перед лицем імовірної смерті. Або через побоювання щодо вагітності, якщо пара вже почала кохатися. А хтось, мабуть, відчував нагальну потребу заповнити своє життя всім, чим тільки можна, за короткий час. (Твій батько, Анджело, був одним із багатьох молодих американців, який, перш ніж кинутися в бій, наклав на себе печать квапливого шлюбу зі своєю коханою, яка жила по сусідству. Але ти, звичайно, й сама про це знаєш.)

А мільйони американських дівчат квапилися прив’язати до себе коханих іще до того, як війна забере всіх хлопців. Були навіть такі, що хотіли затягнути під вінець вояків, яких заледве знали, з розрахунку, що якщо ті загинуть на полі бою, вони — як їхні вдови — отримають по десять тисяч доларів компенсації. (Таких дівчат називали «доларовими жонами», і коли я чула про них, мені аж трохи відлягало від душі, бо на світі були ще гірші за мене.) Тобто я хочу сказати ось що: більшість людей за таких обставин поспішали одружитися, а не скасувати кляті заручини. Того тижня у всій Америці хлопці й дівчата із замріяними очима діяли за однаковим романтичним сценарієм, промовляючи: «Я завжди тебе кохатиму! Я доведу, що кохаю тебе, одружившись із тобою просто зараз! Я кохатиму тебе завжди, хоч яка доля нас спіткає!».

Але Джим такого не казав. Він не дотримувався сценарію. І я теж.

Я запитала:

— Повернути тобі каблучку, Джиме?

Якщо мені це не приснилося — а я навряд чи спала тієї миті, — я побачила, що його обличчям промайнув вираз неймовірного полегшення. Я відразу здогадалася, хто переді мною. Переді мною був чоловік, який щойно зрозумів, що в нього з’явився вихід, що йому не доведеться одружуватися зі страх якою зіпсутою дівчиною. До того ж він отримував можливість зберегти свою честь. Джим не приховував своєї вдячності. Він тут же оговтався, але я встигла помітити, як він зреагував.

— Ти ж знаєш, що я завжди кохатиму тебе, Ві, — сказав він, остаточно себе опанувавши.

— І я завжди кохатиму тебе, Джиме, — ввічливо відповіла я.

Тепер ми повернулися до сценарію.

Я зняла з пальця каблучку й рішуче поклала її в його простягнуту долоню. Я досі впевнена, що, повернувши її собі, він відчув таку саму радість, яку відчула я, коли її скинула.

Отож ми були врятовані одне від одного.

Як бачиш, Анджело, історія не така вже й заклопотана формуванням націй, що не може знайти часу, аби «сформувати» життя двох простих смертних. Друга світова війна привела до багатьох перебудов та змін на нашій планеті — серед них був і цей мініатюрний поворот сюжету: Джима Ларсена й Вівіан Морріс було помилувано від шлюбу.

За годину після того, як ми розірвали заручини, ми мали найскаженіший, найнезабутніший, найгарячіший секс, який тільки можна уявити.

По-моєму, ініціювала його я.

Ну добре, визнаю: його однозначно ініціювала я.

Коли я віддала каблучку, Джим запропонував навзаєм ніжний поцілунок і теплі обійми. Чоловік, буває, обіймає жінку так, наче каже їй: «Я не хочу образити твоїх делікатних почуттів, люба», — саме так він мене обіймав. Але мої делікатні почуття й не думали ображатися. Навпаки, я почувалася так, ніби з мого черепа витягнули корок і з мене п’янким фонтаном била свобода. Джим скоро поїде геть, і то з власної волі — ще ліпше! Я вийду з цієї ситуації безневинною, як і він. (Але основне, що я!) Загроза розвіялася. Більше не було кого із себе вдавати, більше не було чого ховати. З тієї хвилини — каблучки на пальці нема, заручини скасовані, репутація незаплямована — я більше не мала що втрачати.

Він ще раз ніжно поцілував мене — мовляв, вибач, якщо я завдаю тобі болю, крихітко, — а я у відповідь, без сорому казка, встромила свого язика так глибоко йому до горла, що диво дивне, як не лизнула шлуночок його серця.

Так, Джим був добрим чоловіком. Побожним. Порядним.

Та насамперед він був чоловіком, і тому коли я перемкнула важіль на повну сексуальну вседозволеність, він на це відреагував. (Не знаю чоловіка, який би не відреагував на таке, скромно каже вона.) Та й хтозна? Може, він сп’янів від свободи так само, як і я. Знаю тільки те, що за якихось кілька хвилин я зуміла затягнути його через весь будинок у спальню і штовхнула його на вузьке соснове ліжко, де з нестримною розкутістю зірвала одяг із нас обох.

Мушу сказати, що на любощах я зналася набагато краще за Джима. Це відразу було зрозуміло. Секс у нього бував нечасто, якщо взагалі бував. Він прокладав маршрут моїм тілом так, як кермують автівкою у незнайомому кварталі: повільно й обережно, нервово шукаючи поглядом таблички з назвами вулиць та інші орієнтири. Так нікуди не годилося.

Дуже скоро стало очевидно, що за кермо, так би мовити, треба сісти мені. У Нью-Йорку я дечого навчилася, тому негайно задіяла свої призабуті давні вміння й узяла все у свої руки.

І зробила це мовчки і спритно — так спритно, що він навіть не встиг запитати, що я таке замислила.

Я гарцювала на ньому, як на конику, Анджело, ось що я тобі скажу. Не дала йому ані найменшої нагоди передумати чи стримати мене. Він задихався, він не знав, де він, не розумів, що з ним, — і я тримала його в такому стані, скільки могла. Треба віддати йому належне: таких прегарних плечей, як у нього, я більше ні в кого не бачила.

О Боже, як же я скучила за сексом!

Один момент я запам’ятала назавжди: гопцюючи на ньому до