Читати книгу - "Проблема трьох тіл"

* * *

Через деякий час від початку роботи в Цінхуа Є Веньцзє вирішила відвідати з донькою свою матір — Шао Лінь, дати можливість внучці побачити свою бабусю. Після трагічної смерті чоловіка Шао Лінь одужала від психічного розладу і змогла знову опанувати політичні реалії життя, долаючи всі стромовини цієї бурхливої річки. Її здатність відчувати тенденції дня все-таки принесла плоди: пізніше, після переходу Культурної революції на наступний етап — «Повертайтеся в класи, продовжуйте революцію в навчанні», вона знову взялася до викладання.

Але потім Шао Лінь зробила те, чого від неї ніхто не очікував: вийшла заміж за чиновника високого рангу Міністерства освіти, який іще перебував в опалі. У той час такі кадри, як і раніше, «перевиховувалися» в трудових таборах у сільській місцевості. Вона добре розуміла, що хаос у суспільстві не може тривати довго, а молоді бунтарі, які захопили владу, не мають досвіду в управлінні країною. Рано чи пізно гнані й відтерті на узбіччя старі кадри знову повернуться до влади.

Як засвідчило життя, її розрахунок виявився правильним, і ставка зіграла. Ще до закінчення Культурної революції її чоловіка частково поновили на колишній посаді. А після Третього пленарного засідання 11-го Центрального комітету Комуністичної партії Китаю, яке виявилося поворотним пунктом в історії держави після смерті Мао Цзедуна, його підвищили до заступника міністра. Також зросла вага Шао Лінь у суспільстві — з одного боку, завдяки чоловікові, з іншого — відновленій моді на вчених. Незабаром вона стала членом Китайської академії наук, і знову ж таки вчинила дуже мудро: не повернулася в Цінхуа, а обійняла посаду віце-президента в іншому престижному університеті.

Є Веньцзє побачила, що матір добре збереглася, на її обличчі не було й тіні страждань, перенесених у минулому. Це була жінка, яка добре знала, як правильно стежити за своєю зовнішністю. Вона тепло зустріла Є Веньцзє і Ян Дун; сердешно розпитала про те, як минули її роки після

розставання; зазначила, що Ян Дун така мила і кмітлива, і ніби ненароком дала вказівки кухареві приготувати улюб лені страви Є Веньцзє. Усе було зроблено з тактом, шармом і дотриманням усіх пристойностей. Але Є Веньц-зє ясно відчувала стіну відчуження. Вони обережно уникали делікатних тем і не говорили про батька Є Веньцзє.

Після обіду Шао Лінь і її чоловік провели Є Веньцзє і Ян Дун униз, на вулицю, щоб попрощатися. Потім Шао Лінь повернулася додому, а заступник міністра затримався, щоб переговорити з Є Веньцзє. В один момент добра, дружня усмішка зникла з його обличчя, немов він нетерпляче стягнув маску.

— Ми й надалі будемо раді вашим візитам із дитиною, але за однієї умови: не намагайся зводити давні рахунки і згадувати минуле. Твоя мати не несе відповідальності за смерть твого батька. Вона сама була жертвою. А твій батько чіплявся за свої переконання, і це не могло привести ні до чого доброго, отож і закінчив, як закінчив. Він забув про свою відповідальність за сім'ю і змусив тебе з матір'ю страждати.

— Ви не маєте права говорити про мого батька, — сказала Є Веньцзє дзвінким від гніву голосом. — Це залишиться між моєю матір'ю і мною. Це вас узагалі не стосується.

— Твоя правда, — холодно кивнув чоловік Шао Лінь. — Я тільки передаю слова твоєї матері.

Є Веньцзє подивилася на будівлю багатоквартирного будинку, відведеного для проживання управлінців вищого ешелону. Шао Лінь відсунула край фіранки і побачила, як, не промовивши жодного слова, Є Веньцзє нагнулася, взяла на руки Ян Дун і пішла. Вона ніколи більше не поверталася сюди.

* * *

Є Веньцзє постійно намагалася знайти інформацію про чотирьох жінок, які вбили її батька, і зрештою їй вдалося знайти трьох із них. Усі три були відряджені в сільську місцевість у розпал Культурної революції, а потім повернулися в місто і всі залишалися безробітними. Після того як Є Веньцзє ді-зналася їхні адреси, вона написала короткого листа кожній із них із проханням про зустріч на території того спортивного комплексу, де загинув її батько. Просто поговорити.

Є Веньцзє не відчувала жадоби помсти. Того ранку на «Червоному березі» вона помстилася всьому людству загалом, зокрема і цим хунвейбінкам. Але вона хотіла побачити в очах цих убивць хоча б натяк на каяття, на повернення людяності.

Того вечора після занять Є Веньцзє чекала їх на майданчику спортивного комплексу. Вона не плекала великих сподівань, що вони приймуть її запрошення. Але вони прийшли в призначений час, усі троє.

Є Веньцзє впізнала їх здалеку, тому що вони були одягнені в рідкісну нині зеленувату уніформу військового крою. Коли підійшли ближче, вона зрозуміла, що уніформа швидше за все була саме тією, яку одягали ці жінки на Збори критики і боротьби, присвячені справі її батька. Вбрання було настільки запране, що практично втратило свій первинний колір, перетворившись на майже біле і суцільно було вкрите різними латками. Крім уніформи, ці три жінки віком близько тридцяти років, нічим не нагадували тих трьох ідейних хунвейбінок, які так хизувалися доблестю в день смерті її батька. Але вони втратили не тільки молодість, а й ще дещо.

Ці троє, які колись здавалася ніби вирізаними з однієї заготовки, наразі дуже відрізнялися одна від одної. Перша з них була жінкою маленького зросту з хворобливою худорбою — уніформа висіла на ній, немов на вішаку. Передчасне старіння підкреслювали її зігнута спина та волосся жовтуватого відтінку. Друга, навпаки, погладшала настільки, що на ній не сходився кітель. Її волосся було брудне, а обличчя темне, немов труднощі життя стерли всі натяки на красу і жіночність, залишивши місце тільки закостенілості й суворості. На обличчі в третьої ще зберігалися сліди колишньої молодості, але один з її рукавів тепер був порожній і теліпався на вітрі під час ходьби.

Трійця колишніх хунвейбінок, вишикувавшись у ряд, так само, як колись перед Є Чжетаєм, стояла перед Є Веньцзє, намагаючись відновити давно забуте почуття гідності. Але тієї демонічної сили своєї правоти вони вже не випромінювали. Обличчя худої жінки мало переляканий мишачий вигляд, обличчя повної виражало повне отупіння, а однорука розглядала небо над головою.

— Невже ти думала, що ми не наважимося з'явитися? — запитала гладка, надавши своєму голосу провокаційних ноток.

— Я думаю, що ми повинні були зустрітися. У нас залишилися незакриті питання в минулому, — сказала Є Веньцзє.

— Минуле залишилося в минулому. Тобі має бути це