Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

— Викинути…— киваючи, мов бовдур, повторив Возген. — Пиво та морозиво… Так, звичайно. Зараз… — і зник за портьєрою.

Відчуваючи спиною погляди хлопців у камуфляжі, я теж почувався трохи напружено. Але активований генератор силового поля дозволяв зберігати холоднокровність. На бандитів Сидора вони не були схожі, явно відчувалася армійська виправка, а воякам я точно ніде дорогу не переходив.

Ох-х… Цікаво, я колись навчуся користуватися бонусами системи відразу, без довгих і болісних роздумів?

Повернувся спиною до прилавка, ще й сперся недбало з виглядом відвідувача ліниво очікуючого замовлення, і примружився. А потім відкрив рот.

«Сергій Хуткий». Боєць. Фракція «Опір» — безтурботно повідомляв напис над головою найближчого до мене хлопця. Від подиву на імена та рівні решти я уваги не звернув. Вистачало й того, що всі вони з Опору. Того самого, який Хантери остаточно знищили років десять тому.

— Тримайте… Ваше пиво та морозиво.

Голос Возгена вивів мене із заціпеніння, я розвернувся і… впав у остаточний ступор.

«Возген Нарзакян. Координатор територіальної ланки. Фракція «Опір»

Трясця! Однією рукою простягнув паперовий ріжок Сашці, другою — узяв пляшку. Потім сколупнув з неї об прилавок пробку і жадібно припав до шийки. Цю інформацію треба було бодай усвідомити.

Схоже, щось подібне відчував і Возґен. Він по черзі дивився на мене і на Сашку, відкривав рота, хмикав і, зрештою, прорік:

— Вас же карателі Хантерів вбили...

У відповідь я лише плечима знизав.

— Інформація не відповідає дійсності. Чи ти думаєш, ми привиди?

— Але… Ні, сам я там не був, але вибух флаєра, на якому ви летіли, бачили люди, яким я довіряю.

— А що ми за кілька хвилин до вибуху висадилися, твої спостерігачі не помітили?

Возген кинув погляд мені за спину, мабуть, подивився на когось із хлопців у камуфляжі. Потім кивнув.

— Так, цей момент ми упустили. А чому висадились? За вами ж карателі гналися?

— Важко пояснити. Відчув щось і вирішив довіритись інтуїції, — потягнувся я за другою пляшкою.

— Пощастило, значить...

— Виходить, так.

— А ось іншим, ні… — потемнів обличчям Возген.

— Ти про що?

— Після вибуху флаєра до тих карателів, що вже були тут, прибуло підкріплення. Ще дві зірки. І вони, разом із поліцаями Сидора, оточили весь наш район, прочесали дрібним гребінцем і всіх, кого знайшли, незалежно від віку, навіть мам із немовлятами, загнали в Клітку. Усіх! Такого не було з часів активного спротиву. Що ти таке утнув, Леоне? Чому Хантери так озвіріли?

— Андроїда знищив… І ще два дрони… — неохоче відповів я, оскільки не планував відвертості.

— Карателя?! Ти?.. Ні, хлопці, ви це чули? — Возген недовірливо покрутив головою. — Хлопчику, та цього чортового андроїда, що ховається під силовим полем, взводу бійців із застосуванням РПГ та підтримкою важких кулеметів не завжди завалити вдавалося. А ти... один?.. І дрони?

— Я не хотів… так вийшло. Вони мене в куток затиснули.

— Ага, — знову хмикнув Возген. — Ай-ай, як недобре. Поганий хлопчик. Ти ще вибачся і скажи: «Я більше так не буду».

Бійці позаду дружно засміялися.

— Лео, Лео… я ж тебе лише попросив поламаний дрон назад у підвал віднести, — зітхнув господар харчевні, він же — територіальний координатор. — А ти що наробив? Ану, давай, розповідай докладніше.

— То я ж і говорю... Заліз у підвал, а там ще один дрон. Тільки вже справний. Я встиг сховатись, а він з крисюком зчепився.

— Крисюком?

— Король пацюків. Здоровенна потвора. Як ось цей прилавок.

— А такі бувають? — недовірливо перепитав хтось.

— Розповідаю, що бачив, — знизую плечима.

— Так, так, — махнув рукою Возген, мовляв, не відволікайся. — Ми досі не знаємо, чим Хантери опромінювали Землю, щоб знищити всю нашу електроніку... Тож можливі будь-які мутації. А що такі монстри нікому раніше не зустрічалися, так і під землю люди вже давненько не лазять. Продовжуй…

— Ну, вони зчепилися. Я спершу осторонь стояв, а як зрозумів, що пацюк програє, допоміг йому трохи.

— І засвітився на камерах. Молодець… — несхвально похитав головою Возген. — І якщо раніше Хантери ще сумнівалися в причині загибелі сержанта, не знаючи: винні в цьому люди чи ні, то після того, як побачили тебе, сумніви зникли.

— Ні. Я не засвітився. Але загалом це нічого не змінило. Тому що загибель другого дрона в тому самому місці, де знайшлися останки сержанта, була більш ніж дивною. І Хантери прислали групу карателів. Я ледве встиг вибратися з підвалу, перш ніж туди вдерлися андроїди.

— Нічого не зрозумів… — Возген відкоркував і собі пляшку пива. — Якщо дрон тебе не засік, а з підвалу ти пішов до прибуття карателів, навіщо тобі було вбивати андроїда… Зауваж, я поки що навіть не питаю «як»? А навіщо?