Читати книгу - "Я віддав би життя за тебе (збірка)"

Патентний кавник із ситечком хруснув. Стихли звуки відбивання м’яса.

— Я й так не хочу їсти, — заявив Еммет. — І, будь ласка, не просіть пробачення. Пошлемо міс Трейнор по сандвічі. Що я справді хочу зробити, то це стушкувати ці медичні нотатки в касторовій олії й нагодувати ними доктора Кардіффа.

Міс Трейнор хотілося, щоб для Еммета були кращі новини, ніж ті, що він почув у телефонній трубці півгодини тому: Ельза Голлідей не зможе сьогодні приїхати; ймовірно, постарається завтра. Було чутно, як він добирається до вітальні, — і враз увагу секретарки привернув звук машини, що під’їхала до задніх дверей.

За п’ять хвилин вона з міс Гапґуд назирці поспішила до вітальні.

— У чому річ? — спитав Еммет, сонно глипаючи з крісла.

— Це Марґерілла, — заторохтіла міс Гапґуд. — Знаєте, вона нарешті приїхала, але від неї так дивно пахне. Отож…

Перервавши її, він звернувся до міс Трейнор.

— Що сталося?

— Служниця пиячить, — відповіла вона. — Ми ще вчора це запідозрили. Вона тільки-но повернулась із здорованем — також п’яним. Він спить упоперек її ліжка…

— Коли я запитала Марґеріллу, чи не можна було б зготувати обід для нас, — поскаржилася міс Гапґуд, — вона сказала: «А я не голодна!»

Міс Трейнор повела далі:

— Я могла б зателефонувати в поліцію або ж узяти на підмогу кількох Дейвісових садівників, але не хочу сама до чогось братися, не порадившись із вами. Той чолов’яга дуже вже кремезний, міс Гапґуд і мені не впоратися з ним.

Еммет встав. Ситуація сприяла тому, щоб вийти зі стану гнітючого спокою, та все-таки хворий, почуваючись не зовсім у формі перед сутичкою, нагнав на себе показне обурення. Грізно ступаючи, він зайшов на кухню й наблизився до сцени подій.

Марґерілла з косими очима й розтуленим ротом чудно вихитувалася перед плитою, виробляючи щось невизначене з каструлею. На порозі її спальні, прилеглої до кухні, стояв величезний, добре збудований негр. Він жваво опустив пляшку й усміхнувся Емметові.

— Доброго ранку, сер. Скористався з нагоди, проїжджаючи повз вас, містере Монсен. Я мив і паркував машини багатьом кіношникам, отож подумав…

— О, це ж містер Монсен! — радісно вигукнула Марґерілла. — Знаєте, я сказала медсестрі: «Взагалі не повернуся, хіба що він мене привезе». Я знала, що такий милий чоловік, як ви, не зважатиме на таке. Таж вас багато жінок доглядає.

Еммет проминув її й підійшов до негра.

— Це ваше авто на подвір’ї?

— Звичайно ж. Вип’єте зі мною, містере Монсен?

— Розверніть авто геть від будинку. А тоді зайдіть до ось цієї кімнати й допоможіть Марґеріллі спакувати її речі.

— Містере Монсен, ви ж не потурите Марґеріллу за таку дрібничку. А якщо й потурите, то як тоді мені дбати про вас…

— Геть звідси!

Вираз на обличчі здорованя змінився. Той приклався до пляшки й окинув оком Еммета.

— Не знаю, чи варто Марґеріллі працювати в такому домі. Один із тих композиторів якось нахамив мені, і я…

Еммет ступив крок уперед, і вираз знову змінився. Негр пустив дурнуватий смішок, обернувся й вийшов надвір. Підбадьорившись, Еммет узяв Марґеріллу за плечі й допровадив до її спальні.

— Щоб за п’ять хвилин вас тут не було, — сказав він. — Швидко пакуйтеся.

У спальні він висунув шухляду з комода й посадив на неї служницю, що вже валилася з ніг. А коли повернувся на кухню, побачив, що міс Трейнор, спершись на одвірок дверей, які вели до буфетної кімнати, надто пізно силкується приховати у складках сукні брунатний відлиск револьвера. Еммет зрозумів, чому змінилася негрова поведінка, й почувався не таким уже й грізним.

— Чий це револьвер? — спитав він.

— Ваш.

— Дякую. Постежте, будь ласка, за Марґеріллою.

Зі спальні долинали схлипування й гнівні вигуки Марґерілли, адресовані здорованеві, що допомагав їй. Ще перед тим, як задзижчав стартер, Еммет сів на кухонному стільці, сперся головою на руку й спробував обміркувати все, що сталося. Та ось у буфетній хтось щось сказав про міс Голлідей, і він знову напружився. Секретарка повідомила новину.

— Секретар міс Голлідей сказав, що вона приїде сюди з хвилини на хвилину.

— Де медсестра?! — вигукнув Еммет, зірвавшись на ноги.

— Вона зайнята нотатками. Чим можу допомогти?

— Затримайте міс Голлідей внизу! — крикнув він зі сходів.

У своїй спальні Монсен змусив міс Гапґуд швиденько обтерти його вологим рушником і в її супроводі, як риба-лоцман з акулою, вибрав собі підхожу одежу.

Для нього мала настати чи не найважливіша мить у житті. Обличчя Ельзи Голлідей на кіноекрані в Цейлоні дало Емметові знати, що він зробив дурницю, покинувши її. Вираз обличчя Ельзи, яка зустріла його в порту три дні тому, підтвердив це. І тепер доведеться дивитись їй у вічі тільки для того, щоб приховувати, виляти й ухилятися. Бо ж невідомо, що припасла для нього Ельза.

«Я давав собі раду й у важчих випадках», — подумав він.

— У нас ось уже кілька годин нема температури, — сказала міс Гапґуд і, немов на підтвердження своїх слів, розтрощила градусник у жмені. Тихий хрускіт скла став сигналом: Еммета кинуло в піт, який промочив незаплямовану одежу.

— Спробуйте добрати мені інше вбрання, — поривно наказав він. — Вона ось-ось надійде.

Міс Гапґуд і далі з надією дивилася на дві половинки термометра, коли у двері постукала міс Трейнор. Дізнавшись, що гостя вже чекає внизу, Еммет залучив секретарку до пошуків іншого спорядження. Відтак, обережно перевдягнувшись у ванній, він спустився вниз.

Ельза Голлідей була брюнетка з густим теплим рум’янцем, дуже фотогенічна. Її подовгасті мрійливі очі повнилися тихими обіцянками. За останні два роки ніхто — крім Прісцілли Лейн[235] — не сходив на вершини кіно впевненіше, ніж вона. Еммет не поцілував Ельзи, тільки став поряд крісла, в якому вона сиділа, взяв її за руку й глянув у вічі. А тоді відійшов і сів у кріслі навпроти, на мить замислившись не так про неї, як про те, чи вдасться припинити потовиділення на обличчі та грудях.

— Як почуваєшся? — спитала Ельза.

— Набагато краще. Не говорімо про це. Навіть не думаймо. Незадовго я зовсім одужаю.

— Доктор Кардіфф стверджує зовсім інше.

Емметова майка враз змокріла.

— Ти розмовляла з цим ослом про мене?

— Коротко. Він сказав, що тобі треба берегти самого себе.

Однаково сердитий на них обох, Еммет змінив тему розмови.

— За останній час ти виконала грандіозну роботу, Ельзо. Я це знаю, хоча й відстав на кілька фільмів. Я бачив тебе в кінотеатрах, де мало хто з