Читати книгу - "Королівство криги, Анна Мінаєва"

Сутеніти почало рано, вітер посилився і ми повернулися до палацу. Король йшов коридором спиною вперед та обличчям до мене, говорив, що вже знайшов майстра для скульптури у парку. І розписував, якою він її бачить — статую свого пращура. Наскільки величною вона має бути, як має підкреслювати всі досягнення короля, який вже крокнув у вічність.

— Що думаєте, моя королево? — Оуен зупинився на мить перед поворотом коридору.

— Я гадаю, що нова скульптура всіх вразить, та чи не краще…

— Ваші величності, — позаду пролунав голос лорда Тормейта, збивши мене з думки, — ось ви де.

Я озирнулася і помітила чоловіка, який обганяв вартових, що слідували за нами всю прогулянку.

— Великий камергер, — Оуен посміхнувся і махнув йому рукою, — все добре? Ви зблідли.

— Я… Ваша величносте! Позаду!

Я повернулася до свого чоловіка вчасно, щоб помітити тінь, яка крокнула з-за рогу. У світлі факелів блиснув кинджал.

— Оуене!