Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

не в стані прийняти таке дуже емоційне рішення, але люди з пошкодженнями в зоні передлобної кори можуть у такій ситуації зважувати дуже холодно й неупереджено. У таких жахливих рішеннях вони не відчувають жодної емпатії чи співчуття. Очевидно, що здоровий мозок використовує емоції при формуванні суджень, заснованих на моральних нормах та соціальних цінностях. Звичайно ж, свідомі розважання не завжди кращі за несвідомі рішення. Іноді вони навіть можуть перешкоджати найкращому рішенню. Так, на думку професора психології Еда де Гаана (Ed de Haan), іноді інтуїтивно прийняті важливі фінансові рішення, наприклад, про купівлю будинку, бувають кращими за прийняті на основі свідомого зважування. Аутист-савант Деніел Таммет намагався заробити трохи грошей у Лас-Вегасі, підраховуючи карти — так, як це робила «людина дощу». Він програв чималу суму, поки не поклався на свою інтуїцію і почав вигравати (див. розділ Х.1). Коли їдеш на роботу, гублячись у різних думках, то під час керування у складній дорожній ситуації автоматично приймаєш сотні рішень, при чому рішень, які можуть коштувати життя, і раптом розумієш: «О, та я вже приїхав!» Можна «носитися» довгий час з якоюсь проблемою, не думаючи про неї свідомо, і тут раптом, коли зайнятий чимось іншим, приходить її рішення. Тож нашою поведінкою (Фройд передавав нам привіт) значною мірою керують несвідомі процеси. Через 100 років ми знову прийшли до несвідомого, та цього разу без фройдівських витіснених дитячих сексуальних конфліктів, агресивних фантазій та сумнівних тлумачень.

У прийнятті несвідомих рішень вирішальну роль відіграють культурні та суспільні фактори. Хіба не достатньо історичних прикладів того, як цілий народ сліпо слідує за хибним лідером? Але навіть фізичні чинники, такі як температура і освітлення, відіграють важливу роль у нашій поведінці. У довгі спекотні літа іноді трапляються справжні вибухи агресії. Протягом століть важливі рішення, які призвели до початку війни, у Північній півкулі здебільшого ухвалювалися влітку, у Південній — навпаки, в той час, коли в нас зима, а поблизу екватора — незалежно від пори року. Таке відкриття слідує із вивчення 2131 битви за останні 3500 років. Схоже на те, що в ухваленні важливих рішень про момент початку війни вирішальну роль відіграли не військова стратегія, не «розсудливість» чи «вільна воля», а, швидше за все, кількість денного світла та температура.

Звичайно, несвідоме прийняття таких рішень має свої недоліки. Тому що часто наші несвідомі расистські чи сексистські установки несподівано проявляються, наприклад, на співбесіді під час прийняття на роботу. Та нашому мозку не залишається нічого іншого, він просто змушений значною мірою функціонувати як ефективний несвідомий автомат, який ухвалює раціональні рішення. Несвідомі, «імпліцитні» асоціації дають нам можливість швидко та ефективно ухвалювати величезну кількість складних рішень, і це було б неможливо, якби ми кожного разу ретельно і усвідомлено, проте повільно, зважували всі аргументи «за» і «проти». У всіх цих неусвідомлених рішеннях немає жодного місця для свідомої вільної волі. І це має серйозні наслідки, адже коли ми покладаємо на людину відповідальність за її вчинки, то виходимо з того, що в неї була вільна воля, якої, як стає очевидно, у більшості наших дій немає.

XVIII.3 Несвідома воля

Нам слід прийняти той факт, що можна щось знати,

не знаючи, яким чином ми це знаємо.

Малкольм Ґледуелл, 2005

Оскільки наш перевантажений мозок постійно приймає рішення у несвідомих процесах, американський психолог із Гарварду Ден Веґнер (Dan Wegner) говорить не про «вільну волю», а про «несвідому волю». На основі речей, які відбуваються довкола, несвідома воля миттєво ухвалює рішення, визначальними для яких є спосіб розвитку нашого мозку і все, вивчене ним раніше. Оскільки ми живемо у складному мінливому середовищі, то навіть мови не може бути про те, що наше життя детерміноване передбачуваним чином, так само на ґрунті того розвитку, якого зазнав наш мозок, неможлива повністю вільна воля. Проте ми постійно переконуємося, що можемо обирати вільно, тому говоримо про «вільну волю». Веґнер вважає її ілюзією і приводить експериментальні підтвердження. Коли позаду піддослідного, що стоїть перед дзеркалом, стане інша людина, яка просуне свої руки йому попід пахвами і виконуватиме ними різні команди (наприклад: «Почухай носа! Махни правою рукою!»), то в піддослідного складається враження, що він сам і є тим, хто умисне керує цими рухами. Експерименти Веґнера доводять, що як рухи, так і «свідома» думка зробити якийсь рух походять із несвідомих процесів у мозку. І хоча самі ці несвідомі процеси невидимі, проте рухи, які вони запускають, цілком піддаються інтерпретації. «Свідома картина», в якій ми бачимо виконаний рух, навіює думку, що ми навмисне цей рух виконали. Але таке почуття не є доказом того, що дія ішла з усвідомленого причинно-наслідкового ходу подій. Ілюзія свідомої волі виникає, на думку амстердамського психолога професора Віктора Ламме (Victor Lamme), аж у другому кроці, коли інформація про виконану дію повернеться назад у кору головного мозку. За Веґнером, ілюзія вільної волі потрібна нам для того, щоб поставити на дію печатку: «Це — моє, це — я».

У своєму відомому експерименті Бенджамін Лібет (Benjamin Libet) показав, що при сенсорних подразненнях, близьких до межових значень, і при діях, ініційованих корою головного мозку, свідомість відстає приблизно на півсекунди. Його висновок, що «свідомому» досвіду десь приблизно на півсекунди передує несвідома мозкова активність (readiness potential), яка запускає дію, посіяв великі сумніви в тому, чи існує можливість діяти з вільної волі. І хоча зараз ведуться жваві дискусії з приводу спостережень Лібета, нові експерименти з використанням функціональних МРТ вказують на те, що є ділянки мозкової кори, які готують моторну дію на десять-сім секунд раніше, ніж людина почне це усвідомлювати. Щоб довести, що свідомість відстає від ініціювання дії, вдалися до спеціальних експериментів. Перед випробуваними ставили завдання швидко торкатися до сигналу, який блимав на екрані комп’ютера. Через 0,1 секунди після спалаху подразнення уже було на шляху з візуальної кори до моторної (рис. 19), щоб ініціювати рух дотикання до сигналу. Коли згодом за допомогою магнітного імпульсу переривали обробку у візуальній корі мозку, то дія виконувалась, проте випробуваний не усвідомлював, що сигнал спалахнув. Усі ці спостереження підкріплюють припущення, що наше враження, нібито дія ініціюється з «вільної волі», є ілюзією. Тому Сьюзен Блекмор (Susan Blackmore) цілком справедливо стверджує, що свідомість — це історія, яку розповідають після події. Треба ще з’ясувати, чи можна, як припускає Лібет, накласти вето на рух, як тільки усвідомиш його (free won’t). Адже природньо, що цьому вето на рух так само може передувати несвідома мозкова активність.

Але навіть якщо свідомість дещо відстає від реальності, вона все одно потрібна нам. Бо якби ми не усвідомлювали біль від рани чи запалення, то наші шанси відреагувати на них були б дуже мізерними, як і шанси на виживання. Крім того, ми будемо принагідно уникати таких ситуацій наступного разу. Той факт, що значні обсяги нашої діяльності відбуваються несвідомо, не виключає можливості зосередити нашу увагу на чомусь, а отже, діяти усвідомлено. Ми можемо, не замислюючись, керувати автомобілем доти, поки не потрапимо в несподівану ситуацію, яка вимагає повної концентрації. Цієї миті командування бере на себе повільна усвідомлена діяльність — зі всіма ризиками, які з цього витікають.