Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

XVIII.4 Чим не є вільна воля

Кожен мозок є унікальним,

тож в унікальності немає нічого унікального.

Хоча Френсіс Крік (Francis Crick) питав себе, чи не є вільна воля ілюзією, він запропонував вважати її нейронною основою частину передлобної кори мозку, gyrus cinguli (поясну звивину). Проте його аргументація стосується «волі» лише в сенсі того, що під цим розуміють: як «прояв ініціативи, а не в сенсі «вільної волі», як її визначив Прайс — можливість приймати рішення про роботу чи допустити щось без зовнішніх або внутрішніх обмежень такого рішення. Антоніо Дамасіо (Antonio Damasio) теж виходить з того, що джерелом нашої моторної активності, мислення і аргументації є ділянки мозку в передній частині поясної звивини та медіальному префронтальному кортексі. А в пацієнтів із хворобою Альцгеймера дійсно можна спостерігати чітку кореляцію між ступенем їхньої апатії та витонченням фронтальної цингулярної кори. Проте це зовсім не доводить, що «вільна воля» локалізована саме тут.

Щоб похитнути тезу, що вільна воля є лише ілюзією, дослідникам мозку презентували багато прикладів. Часто як доказ існування вільної волі наводять рішення чинити опір проти чогось. Коли з юності релігійно індоктриновані люди здійснюють екстремістський вчинок, керуючись своїми почуттями, то сумніваєшся, чи правильно обраний такий приклад. Власне, формулювання «На тім стою, інакше я не можу», яке, за легендою, використав Мартін Лютер 1521 року під час свого виступу перед рейхстагом у Вормсі, також не нагадує повністю вільно прийняте рішення.

Щоб «довести» існування вільної волі, часто наводять приклад науки та мистецтва. Англійський лауреат Нобелівської премії, електрофізіолог сер Джон Кер’ю Екклз назвав креативність науковців яскравим доказом існування вільної волі. І справді, наш мозок є унікальним, тому він може творити унікальні вірші та картини або проводити унікальні експерименти. Та це ніяк не доводить існування вільної волі. Не випадково креативні дослідники в різних куточках світу одночасно і повністю незалежно один від одного роблять ті самі «унікальні» відкриття. Так є і так було завжди. Дарвін, усупереч своєму первинному наміру, був змушений опублікувати свою теорію еволюції, оскільки Альфред Рассел Воллес (Alfred Russel Wallace) цілком незалежно від нього розвинув таку саму ідею. Обидва повідомили про цей факт у формі спільної заяви, оголошеної на зустрічі Ліннеєвського товариства в Лондоні 1 липня 1858 року. Дарвін тоді був відсутній, тому що цього дня разом із дружиною був на похороні свого сина. Воллес також не був присутнім, бо подорожував Далеким Сходом. Після спільної заяви дискусія не зав’язалася. Ще більш примітним є той факт, що один шотландський садівник опублікував принцип природного добору тоді, коли Дарвін ще здійснював свою морську подорож на кораблі «H.M.S. Beagle». Та через те, що він опублікував свою ідею у книзі, на неї ніхто не звернув уваги. Сьогодні все відбувається так само. Якщо наукова стаття виходить у формі розділу книги, то як публікацію її не помітять. Ці приклади ілюструють ту обставину, що очевидно просто назрів момент для цієї цілком нової та оригінальної теорії. Якби ці троє не розвинули цю теорію, то незабаром би те зробив хтось інший. Звичайно, це не применшує заслуги Дарвіна, який бездоганно опрацював ідею. Хід його думок проілюстрований численними прикладами, а книги написані чудово не тільки з наукової точки зору, але й літературно.

У мистецтві ми також зустрічаємо цей феномен незалежної одночасності. Люди «винайшли» мистецтво приблизно 35 000 років тому одночасно у французькому Ардеші, в Австралії та в Африці. Найдавнішу скульптуру, жіночу фігурку, виточену з мамонтового бивня, яка була знайдена в Німеччині, також датують цим періодом. Такі «унікальні» форми виразу людської творчості, очевидно, залежали від стадії еволюційного розвитку мозку. А «унікальний» експеримент дослідника, швидше за все, залежить передусім від стану наукової думки і рівня розвитку техніки та апаратури, які дають науковцеві можливість зробити наступний логічно послідовний крок. Тож для того, щоб довести існування «вільної волі», потрібні сильніші аргументи.

XVIII.5 Вільна воля і хвороби мозку

Вільна воля — це ілюзія, тим більше,

коли йдеться про хвороби мозку.

Вільну волю визначили як можливість приймати рішення, яке не зумовлене зовнішніми чи внутрішніми обмеженнями. Щоб ми могли говорити про дію на основі вільної волі, людина має бути в стані уявити наслідки своїх вчинків. При захворюванні мозку з одного боку є «внутрішні обмеження», а з іншого — «неможливо уявити наслідки свого вчинку». І це може мати правові наслідки. Адже зрештою нідерландський карний кодекс говорить, що особа, котра чинить якусь дію, за яку вона не може відповідати через свою розумову недорозвиненість або душевну хворобу, не є осудною. 2003 року одна 81-річна пацієнтка інтернату з крайнім ступенем деменції убила свою 80-річну сусідку по палаті, яка теж мала деменцію. Зрозуміло, що прокуратура не висунула звинувачення. Час від часу пацієнти-шизофреніки вчиняють агресивні злочини. 1981 року Хінклі вчинив невдалий замах на американського президента Рейгана. 2003 року Міхайло Міхайловіч, пацієнт із шизофренією, після того як не прийняв вчасно свої ліки, за уявним «наказом Ісуса» убив шведського міністра закордонних справ Анну Лінд. Навряд чи хто-небудь зважиться стверджувати, що ці вчинки здійснені з вільної волі. Пацієнтка з синдромом Жиля де ля Туретта, яка сидить собі в костюмі з сумочкою на колінах у лікаря на прийомі й раптом посеред розмови через свій нервовий тик починає вигукувати непристойності, також робить це не добровільно. Чи можна покласти на педофіла моральну відповідальність за його сексуальну орієнтацію, коли подумати, що вона обумовлена генетичною схильністю та нетиповим розвитком мозку? Звичайно, його педофільні схильності не спричинені його добровільним рішенням. Наскільки вільним є той, хто через генетичну схильність та паління його мамою тютюну під час вагітності отримав синдром дефіциту уваги та гіперактивності й тепер конфліктує із законом? Ми знаємо, що через брак харчування матері під час вагітності зростає ризик асоціальної поведінки дитини. Наскільки вільний той, хто через таку поведінку має проблеми з поліцією? Чи можна докоряти за протиправну поведінку підлітку, який перебуває в пубертатному періоді та ще не навчився керувати своїм сильно зміненим під впливом сексуальних гормонів мозком?

Наскільки складним є поняття «вільної волі», можна побачити на прикладі рідкісного синдрому «чужої руки», який проявляється при неправильному функціонуванні комунікації між півкулями мозку. Його причиною може бути крововилив, що пошкодив corpus callosum, мозолисте тіло — з’єднання між обома півкулями. Через таке пошкодження активність в одній півкулі мозку вже не координується з активністю іншої півкулі. «Чужа рука» виконує неконтрольовані дії, які можуть бути діаметрально протилежними тому, що робить здорова рука. Поки одна рука одягає штани, інша в той же час намагається їх зняти. Котра з цих дій відповідає «вільній волі»? Одна пацієнтка з синдромом «чужої руки» розповідала, як прокидалася по декілька разів за ніч, тому що ліва рука намагалася її задушити. Цей випадок підхопили у фільмі «Доктор Стрейнджлав, або Як я навчився не хвилюватися і полюбив атомну бомбу», де Пітер Селлерс однією рукою постійно намагається перешкодити іншій своїй руці задушити його. А коли пацієнтка не спала, її ліва рука намагалася проти «волі» правої руки розстебнути її сукню. Так само ліва рука боролася з правою за телефонну слухавку. Відчуття того, що ти більше не контролюєш власні кінцівки, а також втратив ініціативу рухати ними —