Читати книгу - "Школа непотрібних дітей, Світлана Бонд"

– Що в тебе з телефоном?! – Ольга увірвалася до нього, не приховуючи хвилювання.

Від несподіванки Микола зачинив ноутбук. Оглянув гостю і спокійно видихнув.

– Важлива розмова була, – він потягнувся за телефоном. – Забув із беззвучного прибрати.

– Вони знайшли Кирила, – вигукнула вона, не помічаючи його нервозності. – Дізналися, куди він поїхав, і повернули назад. У нього не буде вибору, і одного разу він тебе здасть, розумієш? Ці люди знають, на що натиснути.

Павук кивав, доки не виникло нове запитання.

– А його дружина?

– Вона в безпеці. Її сховають.

Перша приємна новина за сьогодні. Але вже наступної миті Микола несвідомо стукнув кулаком по столу і піднявся. Ходив кабінетом, хапаючись за голову, і не розумів, що робити далі.

– Його можна якось витягнути?

– Ні, другої втечі вони не допустять. Залишається чекати.

– Все життя складається з очікувань. А жити коли?

Він виглядав занадто різким і нервовим, що так сильно кидалося в очі. І був таким до її приходу, отже, справа не в останніх новинах.

– Що сталося?

– Мій син напартачив. Я скоро стану дідом.

Ольга щиро посміхнулася.

– Мені здається, все не так погано. Ви з усім упораєтеся. Так?

– Не знаю, – Микола сів на край столу, схрестивши ноги в щиколотках. – До мене дійшла інформація... коротше, Віра сказала, що ця Ліза вирішила залишити дитину, а Ігор кинув її заради іншої. Дивна ситуація, не знаю, що робити.

Він боявся, що син зробить неправильний вибір, з яким потім жити. Варіантів два: вчинити благородно заради іншого, або паршиво заради себе. На місці сина Микола і сам би заплутався. Багато років тому опинився в схожій ситуації: одружився не з тією жінкою, і як результат – проводить увесь вільний час у кабінеті, намагаючись зайвий раз не бачити очі дружини, сповнені болю. А "та", до кого так тягнулося серце, зараз сиділа поруч і ставила запитання, на які не було жодної відповіді.

– Поговори з ним, – радила Ольга. – Ти хоча б знатимеш, що в нього на думці. Головне – не тиснути, щоб після твоїх порад він не вважав життя зіпсованим.

– Я нечасто лізу в його життя, всі його вчинки – це повністю його рішення. І якщо твоя донька для нього важливіша, так тому й бути.

Павук зовсім забув, що Ольга не в курсі стосунків між їхніми дітьми, тому спочатку не зрозумів її реакцію. За секунду зблідла, намагаючись щось сказати, але відповідних слів не знайшлося.

– Що? – прошепотіла вона. – Із Вікою?

– Так, учора застукав мого сина і твою доньку, – він усміхнувся. Цікава ситуація. Раніше вони самі зустрічалися, а тепер їхні діти.

– І що... що вони робили?

– А що можуть робити дві дорослі людини у стосунках? – він повернувся до неї.

Ольга пройшлася кабінетом, навмисно уникаючи його погляду. А потім, нічого не пояснюючи, втекла.