Читати книгу - "Літо в моїй пам'яті, Руслан Баркалов"

А тим часом справи в Ілони йшли не так щоб аж дуже. Так, вона вже була одружена з Дмитром більше як півтора року. Але побудувати щасливе сімейне життя у них чомусь ніяк не виходило. Можливо тому, що Дімка почав прикладатися до чарки?

Дізнавшись, що Ілона ніяк не може забути Влада, Діма влаштовував вдома «шоу». І ні, не через ревнощі. Це тут зовсім ні до чого. Справа була набагато простіша. Стара як світ ненависть затуманювала очі молодому чоловікові. Він ніяк не хотів бути рогоносцем. Ну так треба було не одружуватися. Що тут тепер скажеш.

А ні, наче б то і кохання у них було. І тут ключове слово наче б то. Бо пристрасть і бажання володіти рано чи пізно закінчуються. А тоді на верх випливає все те, що було скрите завісою обману.

От і випливло. Обоє розуміли, що поспішили. Але кожен сприймав цю ситуацію по-іншому. Ілона тепер мала те, що хотіла – дитину від коханого. Навіть якщо і колишнього. Але все ж. І їй було цього достатньо. Звісно, Дмитро цього не знав. І, хоча не свято але все ж, вірив що дитина таки його. Чого їй іще треба?

А от Діма сприймав ситуацію зовсім з іншого кута. Він був ображений. Бо розумів, що ніяка клятва служителеві культу не затьмарила того, що його благовірна відчувала до іншого, тепер уже цілком чужого, мужчини. І при тому, мужчини в повному значені цього слова.

Влад на відміну від Дмитра мав божеський вигляд і на всякі попойки з друзями свою Наталі не міняв. А ще він вчився одразу у двох вишах. Сам собі купив машину (принаймні так говорили всі). І навіть де чим помагав сестрі. Словом, мрія кожного панянки.

І тут все було ясним як день. Дімка заздрив. Він почувався обділеним. Ані мамина робота ані татів магазин не міг перебити того, що було на язиці вдома, серед компанії, на вулиці. Один з цих двох був повний лузер. І цим лузером був він – Діма.