Читати книгу - "Грішна одержимість, Кейтрін Шкроб"

І навіть коли проводжаю Максима й ставлю його квіти в прозору вазу, подруги досі ще немає. Доводиться навіть зателефонувати, щоб упевнитися, що вона не заснула у барі.

— Ти додому взагалі плануєш повертатися? — цікавлюся в неї.

На фоні чую гучний сміх та музику. Схоже, веселощі у самому розпалі.

— А Максим вже пішов?

— Що? З чого ти взагалі взяла, що він тут був? — хмикаю.

— Оле-е-е-сю... Ви ж помирилися! Я навмисно не їхала, щоб вам не заважати. Хрін зелений, ти зі мною поділишся своїм музикантом, — регоче подруга.

— Про що ти говориш? Додому вже йди! — осудливо хитаю головою, ніби вона це бачить, а тоді завершую дзвінок.

А все ж таки насправді вдячна подрузі за те, що вона бореться за моє щастя. Знати б лише точно, чи є щастя там, куди тепер упевнено крокую.