BooksUkraine.com » Сучасна проза » Сюрпризи долі 📚 - Українською

Читати книгу - "Сюрпризи долі"

137
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Сюрпризи долі" автора Єва Гата. Жанр книги: Сучасна проза / Любовні романи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 82 83 84 ... 101
Перейти на сторінку:
сповнилося радістю, я навіть голосно вигукнув:

— Помер великий Пан! — цитуючи відомий вислів Плутарха.

Даруй, що вдаюся у такі деталі і повторюся: вони, мабуть, тобі неприємні, адже саме Пантелій став для тебе надійною опорою, коли ти залишилася сама. Тільки все одно мушу признатися: на той час я просто ненавидів його, і найперше за те, що програв йому битву за тебе.

Але продовжу.

Патронеса заволоділа моєю творчістю, роботою і дозвіллям, а синівські почуття переросли у щось цілком інше. Мені дуже подобалося бути з цією жінкою — мабуть, чисто виражений комплекс Едіпа. Я не бажав розуміти небезпеки нашого зв’язку. Пригадуєш, які страшні випробовування випали на долю нещасного царя Фів? А піфії його ж попереджали! Бідолаха не зрозумів їхніх пророцтв. Про Едіпа часто кажуть: без вини винний. Колись і я так уважав. Молодий відчайдух не відав, що вб’є рідного батька, розгадає загадку Сфінкса, в нагороду за це стане царем Фів, одружиться з власною матір’ю — Іокастою, та ще й народить з нею двох доньок і двох синів. Винен чи ні? Ось де прихована таємниця. А я тепер знаю — винен, хоча це слово тут не цілком слушне.

Можеш мені заперечити: ніхто, крім нього, не поборов Сфінкса. Здавалося, Фортуна була з ним. Та ця видима перемога насправді стала ще страшнішим падінням. Чи потрібна вона?

Коли ж Едіп довідався про свій ненавмисний гріх, виколов собі очі і пішов старцювати з палицею в руках. Зауваж, як схожі наші долі. Йому, як і мені, успіх поспішав назустріч. Я частенько хвалився, що поборов свого Пітона, як і Едіп Сфінкса. Це ілюзія. Справжня розгадка прийшла до нас обох занадто пізно.

За які гріхи така страшна кара? Весь секрет у Сфінксі, точніше у його загадці: «Хто вранці на чотирьох, вдень на двох, а ввечері на трьох? Ніхто зі всіх істот не змінюється так, як Він. Коли на чотирьох, тоді має найменше сил і найповільніше рухається».

Пригадуєш, Едіп, не задумуючись, відповів — «Людина». Безголовий натовп репетував «Ура! Людина знищила Сфінкса! Ми вільні!». Та, як не прикро, це фатальна помилка. Це слово вбило лише тіло страховища, а його дух залишився неушкодженим і почав мстити. Отож, відповідь виявилась правильною лише частково. Вона знищила вартового, проте двері в рай не відкрила.

Що означає слово «людина»? Відповідатиму за себе: я його ототожнював із розумом — те, що видимо лежить на поверхні, як і проста відповідь Едіпа. «Сogito ergo sum» [26]. Так думав Рене Декарт, і так думав я. Ми гіперболізували значення людського мозку, мріяли створити нову філософію, де віру замінює розум.

Я хизувався своїм інтелектом, уважав себе обраним. Мені здавалося, що давно вже осягнув тонкощі мистецтва. Абсолютна маячня, повір мені. Жалюгідний невіглас! Чому так неуважно читав філософів?!

Едіп прозрів і виколов собі очі. Який сенс бути зрячим і не бачити суті? Трагічно закінчився довгий і важкий шлях царя Фів, та він був не марним. Наприкінці життя він все ж таки знайшов правильну відповідь, яку й забрав із собою в могилу. Запитаєшся: чому нікому не сказав? Її заборонено розголошувати. Доки людство відповідатиме на загадку Сфінкса простим словом «Людина», його очікуватиме доля царя Фів. Той, хто віднайде розгадку, зрозуміє, ким є насправді, й уже ніколи не вважатиме себе обраним.

Розумом мудрість не осягнути. Вона подібна до світла, яке раптом увімкнули в темному приміщенні. Стають видимими приховані предмети, а вони ж завжди були на своїх місцях. Знаєш, яке найперше відчуття виникає? Не повіриш — сором. Та його варто чимшвидше побороти, бо добра від нього не вельми багато. Без сумніву, не зашкодить належно оцінити минулі думки і вчинки, але помірковано, аби самоаналіз не переріс у самокатування. Прагну понад усе розпочати своє життя з чистого аркуша, однак це можливо лише після очищення. Тому, благаю, вислухай до кінця.

У мене виникло хворобливе бажання розчинитися у лоні матері! Знову аналогії з Едіпом. Бачиш, нічого немає нового. Все вже колись відбулося і щоразу повертається на новому витку. Зрештою між нами розпочався бурхливий роман. Її почуття, як я вже згадував, нагадували материнську любов, і мені це подобалося. Тривали ті стосунки не так уже й мало — майже чотири роки.

За цей час я міцно утвердився на своїй посаді, і мені постійно допомагала моя патронеса. Щиро кажучи, я прив’язався до неї, хоча, як зараз розумію, то була хвороблива залежність. Непомітно для самого себе я перетворювався на її в’язня. Вона ніколи не нагадувала, проте на рівні підсвідомості мене мучило завжди те, що своїм становищем завдячую головним чином їй.

Патронеса нічого і нікого не боялася, крім старості. Вона була старшою за мене на п’ять років, а це для прекрасної статі не мало. Можна написати поему про те, як ця жінка молодшала на очах. Важко уявити, скільки зусиль вона тратила, щоб тримати себе у такій чудовій формі. Я навчився підігравати їй: театрально захоплювався її виглядом, вихваляв її розум і далекоглядність.

Тобі дивно, що не називаю імені цієї жінки, даруй, не хочу. Наш зв’язок, з одного боку, зробив мене успішним, а з іншого, — я себе зневажав, що був до певної міри її утриманцем. Не заперечую, вона мені подобалася, і наші стосунки мали свою родзинку, та коли ми не бачилися, ніколи не сумував. Найважливішим для мене було те, що вона дарувала мені забуте почуття насиченості і задоволення, як дитині. Я став цілком залежним від неї, як реципієнт від донора. Повір, це добряче мучило. Бувало наівть ненавидів прокляту залежність від її примх, та вирватися з полону не вистачало сил.

Здавалося, кінця і краю не буде нашому зв’язку. Я втрачав себе. Регресивний стан і повна капітуляція. Щоразу, коли моя душа повставала, намагався переконати її, що мій вибір найкращий. Та чи це був справді мій вибір? Патронеса не жінка — вона пітон, що втягав мене живцем у своє черево. Він заковтнув

1 ... 82 83 84 ... 101
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сюрпризи долі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сюрпризи долі"