Читати книгу - "На другому березі (збірник)"

їм труби пнів із уст землі дають глибокий відзив. Від співу місяць стерся, мов зужитий шеляг, заник, змінився в млу, а може, в квіття віддих, та не дають його шукати в рвійних трелях розприслі соловейки — і не видно сліду. Аж горла миті сріблом пухнуть від напруги, солодке і п’янке знесилля морщить жили, і скручуються звуки в світла смуги, в птах очі сплющені від розкоші знесили. Низькі октави — чорність і червоність всуміш проходять в синь і зелень — два стрункі акорди. Високе «е» на скрипці з молодого шуму у сніжність фляжолетів, що, мов холод, горді. І зорі — діри в флейті ночі, що проваллям розкрилась над землею, наче срібний розпач, почули дотик майстра, й пальці флейту палять, і флейта палиться, мов квіт, струнка і проста. Сплелися зорі, птахи, вітер і рослини в один клубок клітин, в нерозпутане клоччя, і лиш музика, мов потоп, усе поглине, як вир, втягає в дно всі первні дня і ночі. Надлюдські справи це, нелюдські квітів льоти, празелень звуків, флейт прамова, дно натхнення. Невидний і нечутний чийсь незнаний дотик і трав, мов струн поземних, супровід зелений. Для розуму зачинені, невидні двері відчинить звук, мов ключ, мов ключ чуття несхибний. Не птах, не квіт, це грає зміст, це грають первні речей і дій, музика суті, дно незглибне. Хто пише квітам ноти, хто ключами в’яже в мелодію розприслі барви, краплі, шуми? Хто квіття зміст і розпач зір плете в пасажі, аж лігатурами[79] спливає співу струмінь? Пейзаж мелодії мальований в атласі, музики башта обросла акордів хмелем, щаблі драбини гам поламані у басі, спалахують щомить короткі ритурнелі.[80] Нашарування звуків, краєвиди співу, тераса на терасі, зорі тхнуть морозом. Не клич натхнення! Ніч брову зламає сиву, а те, що звуть мистецтвом творять шал і розум. Не клич, не клич небачно імені натхнення, бо ось воно, як вітер, що звільнився з неба і втік за межі простору у струм заземний. На смугах п’яти ліній кільця нот — муз гребінь. А я вже віддиху зловити більш не можу і падаю, мов пень, у ями й вири гімнів. Тоді найвищий тон бере в оркестрі ранок, коли в таріль землі тарелем сонця гримне. 4 квітня 1936 Перше ліричне інтермецо
ПЕРША ГЛАВА БІБЛІЇ Коли співав ще камінь, мали крила змії і Єва одягалась в черемхове листя, тоді буйніший і хмільніший вітер віяв і море сяяло під зорями сріблисто. Коли із яблуні зірвала Єва місяць, у раї збунтувались буйногриві леви, Адамові сини