Читати книгу - "На другому березі (збірник)"

з дерев зелені іскри дятлі крешуть. Зорі червінцем платить скупо вечір дневі за сонце, що його в червоний мох розчеше. Червона сажа заходу вкриває липи, що круглі, мов решета, сіють сонне сім’я, і струни листя замовкають наглим схлипом під вітру дотиком, що тишу шумом вим’яв. Дівчата із олієнь пахнуть млосно льоном, коли, мов квіт, коханцям розкривають тіло, і сонце вибухає божевільним дзвоном, в гучні тарелі хмар вдаряє оп’яніло. Знічев’я затихає в навіженій гімні, немов макуха, що олією спливає, і ллються струмені шалені і нестримні в коріння тіл, у жили лип, у нетрі гаю. Дивіться: це пожежа світу, буря первнів, рослини моляться, шаліє кожен колір, із споду у коріння дмуть вітри підземні, аж липа, мов кларнет, заграє перша соло. Ось димарі землі, ось куряться дерева в зеленім, золотавім і багровім димі. В соломі мряки пні, верхів’я у прощальній завії сонця, що, мов птах, зайшло за ними. I сонце заходу, і літо, й липи мрійні, змінливість вічну світу ввечері і вранці, я прославляю невгомонний труд в олійні, горіння душ, екстазу тіл і хміль коханців. 11 грудня 1935 КОНЦЕРТ Горлянки соловейків плещуть, мов гобої, у димі пахощів, в чаду лілейних куряв, аж спів змінився в запах, мов за ворожбою, розплився в квітний пил. Це тільки увертюра. На солов’їне гасло дружні перемови усіх музичнодзьобих ста племен пташиних, і ллється звук на звук, лиш у зозуль прамові прадавній корінь «ку» у горде соло лине. Самці й самички у зальотах і докорах, в цівках пташиних горл, мов шорох срібних зерен. У відповідь сп’янілим до нестями хором спалахує червоним співом квітня терен. Мов бризки піни з зір, ряба оркестра квітів, немов на лезо лезом, піснею за пісню на поклик відповіла, аж збудився вітер і вимотався з тиші, де йому затісно. І ширшає концерт. Шалені перегуки здіймає квіття хор у барв грайливій піні, і ніч — блакитний фільтр зміняє барви в звуки, музики кип’яток наливши в лійку сині. Із звуку в звук, з клітини у клітину, з шуму ядра одного в шум рясний рослинних хорів електрика натхнення ллється змінним струмом, билини тонів вигинаючи угору. Між листя й клоччя вплівся спів, мов блиск червінців, кипуче, рвійно, схлипно і золотоструйно окріп мелодії вливається по вінця, кущами піни й полум’я розцвівши буйно. І спів росте, мов повінь. Від землі по зорі переливається від краю аж до краю. Та чуйте: ще зростає вшир і вгору, коріння ста дубів — підземні ліри грають. Тут б’є, із надр прорвавшись, джерело похмілля, як вітру стовп, знялась музика звідси, і змії, мов смички, сичать на струнах зілля,