BooksUkraine.com » Класика » Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей 📚 - Українською

Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

158
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Ярмарок суєти - Книга 1" автора Вільям Текерей. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 82 83 84 ... 137
Перейти на сторінку:
я хочу сказати... люба міс Осборн, йдеться про нашого дорогого Джорджа,- мовив Доббін.

- Про Джорджа? - перепитала вона таким розчарованим голосом, що Марія та міс Вірт засміялися по той бік дверей; навіть негідний хитрун Доббін насилу стримав посмішку, бо й для нього не були таємницею надії міс Осборн. Джордж часто ласкаво піддражнював його й казав: «Їй-бо, Вілле, чому б тобі не посватати стареньку Джейн? Вона з підскоком піде за тебе, якщо ти посватаєшся. Закладаюся на п’ять до двох, що піде».

- Так, про Джорджа,- мовив він.- Вони з містером Осборном посварилися. А я його так люблю... адже ви знаєте, що ми з ним були як брати... і я сподіваюся… прошу бога, щоб вони помирились. Нам скоро доведеться вирушати в похід, міс Осборн. Ось-ось чекаємо наказу. Хтозна, що може статися під час походу! Не хвилюйтесь, люба міс Осборн, але їм принаймні годилося б розлучитись у мирі.

- Вони не сварилися, капітане Доббіне, тільки так, перекинулись гострим словом,- мовила леді.- Ми щодня чекаємо на Джорджа. Тато хотів йому тільки добра. Хай приходить, і я певна, що все владнається. А дорога Рода, що поїхала від нас така засмучена й розгнівана, очевидно, вибачить йому. Жінки, капітане, надто легко все вибачають.

- Такий ангел, як ви, звичайно, вибачить,- мовив підступний хитрун.- Але жоден чоловік не вибачить собі, коли скривдить жінку. Що б ви почували, якби вас зрадив чоловік?

- Я б... загинула... кинулася б з вікна... я б отруїлася... Я б захворіла і померла. Знаю, що загинула б! - вигукнула міс Осборн, яка зрештою пережила вже одну чи дві любовні невдачі і якій жодного разу не спадало на думку накласти на себе руки.

- Є й інші жінки,- повів далі Доббін,- що мають таке вірне й ласкаве серце, як ви. Я кажу не про спадкоємицю з Вест-Індії, міс Осборн, а про бідну дівчину, яку покохав Джордж і яка з самого дитинства росла з думкою тільки про нього. Я бачив її зубожілу, покірну, з безвинно розбитим серцем. Я мав на думці міс Седлі. О люба міс Осборн, хіба ви, з таким добрим серцем, можете сердитися на свого брата за те, що він їй вірний? Хіба сумління дозволило б йому кинути її? Будьте їй приятелькою... вона завжди вас любила... і... і Джордж послав мене сюди сказати вам, що він вважав своїм священним обов’язком дотримати даного їй слова, і я прошу вас принаймні бути на його боці.

Коли капітан Доббін дуже хвилювався, він після перших двох чи трьох слів міг говорити цілком вільно, і було видно, що й цього разу його красномовство справило певне враження на ту, до кого він звертався.

- Бачите,- мовила вона,- все це дуже несподіване... дуже прикре... дуже незвичайне... що скаже тато, коли Джордж знехтує прекрасну нагоду, яка іншому трапляється? Та принаймні він знайшов у вашій особі, капітане Доббіне, доброго захисника. Але нічого не вдієш,- додала вона, помовчавши.- Мені шкода міс Седлі... дуже шкода, всім серцем, запевняю вас. Ми ніколи не вважали, що це буде добра пара, хоч, по-моєму, завжди, коли вона бувала в нас, ставились до неї дуже ласкаво. Але тато нізащо не дасть згоди на їхній шлюб, я певна цього. І кожна вихована, розважна дівчина повинна... Джордж мусить з нею розлучитися, капітане Доббіне, справді мусить.

- Виходить, чоловікові вільно покинути кохану жінку тоді, коли її спіткає нещастя? - вигукнув Доббін, простягаючи руку.- Люба міс Осборн, це від вас я чую таку пораду? Ні, ви повинні стати їй приятелькою. Він не може її покинути. Не мав права покинути. Невже ви думаєте, що чоловік повинен був би відмовитись від вас, коли б ви зубожіли?

Таке спритне запитання вельми зворушило серце міс Осборн.

- Не знаю, чи ми, бідні дівчата, маємо вірити тому, що кажуть чоловіки,- відповіла вона.- Щось є таке в ніжній жіночій натурі, що велить нам легко довіряти. Та, мабуть, ви всі жорстокі облудники.

Доббін виразно відчув потиск руки міс Осборн, яку вона простягла йому. Він злякано випустив її руку й вигукнув:

- Облудники? Ні, люба міс Осборн, не всі чоловіки такі. Ось ваш брат не обдурив дівчини. Джордж кохав Емілію ще дитиною, ніяке багатство не спонукало б його одружитися з кимось іншим, крім неї. Невже він мав би її погинути? Невже ви б йому таке порадили?

Що міс Осборн могла сказати на таке запитання, та ще маючи на оці свої плани? Вона не знайшла, що відповісти, тому ухильно мовила:

- Ну, коли ви не облудник, то принаймні великий романтик.- Капітан Вільям пропустив повз вуха це зауваження.

Нарешті, коли йому здалося, що такі тонкі натяки достатньо підготували міс Осборн і вона може витримати всю правду, він сказав навпростець:

- Джордж не може покинути Емілію, він одружився з нею.

Потім він описав їй обставини їхнього одруження, які ми вже знаємо: як мучилась сердешна дівчина, що була б померла, якби коханий зрадив її, як старий Седлі не хотів давати згоди на шлюб, як отримано дозвіл і Джоз Седлі приїхав із Челтнема поблагословити молодих, як вони потім вирушили в його кареті, запряженій четвериком, до Брайтона, щоб пробути там медовий місяць, і як Джордж розраховує на те, що його любі, милі сестри допоможуть йому помиритися з батьком,- такі віддані й добрі жінки, як вони, напевне зроблять це. Потім, попросивши дозволу (дуже ласкаво) ще раз побачитися з нею і справедливо вважаючи, що про новину, яку він приніс, через п’ять хвилин знатимуть інші дві жінки, капітан Доббін попрощався й пішов.

Не встиг він вийти з кімнати, як туди увірвалися міс Марія та міс Вірт, і міс Джейн переповіла їм подробиці приголомшливої таємниці. Треба віддати їм належне: ні одна, ні друга сестра не були дуже розгнівані. В потаємних шлюбах є щось таке, на що більшість жінок не може по-справжньому сердитись. Емілія навіть виросла в їхніх очах, тому що зважилася на такий шлюб. Поки вони обмірковували цю історію, жваво торохтіли одна поперед одною, і прикидали, що скаже батько, почувся гучний стукіт у двері, немов грізний удар грому. Наші змовниці здригнулися. «Мабуть, тато»,- подумали вони. Але то був не він. А тільки Фредерік Буллок, що,

1 ... 82 83 84 ... 137
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"