Читати книгу - "Дев'ятий дім, Лі Бардуго"

— Ніхто не дасть нам у торговельному центрі стільки робочих змін, щоб вистачило заплатити за машину та оренду.

— Тоді станемо секретарками чи кимось таким.

Геллі прискіпливо оглянула руки Алекс.

— Забагато татух.

Але не в самої Геллі. Вона лежала на сходах Ройс-голлу в джинсових шортах, схрестивши золотаві ноги, і цілковито пасувала до цього місця.

— Мені подобається, як ти уявляєш, що це відбувається насправді. Це мило.

— Це може відбутися.

— Нам не можна втратити квартиру, Алекс. Коли мама виперла мене, я певний час жила на вулиці. Більше не хочу.

— Тобі не доведеться. Лен просто базікає. А навіть якщо ні, ми щось вигадаємо.

— Якщо ти ще трохи посидиш на сонці, скидатимешся на мексиканку. — Геллі підвелася та обтріпала пилюку із шортів. — Покуримо й ходімо в кіно.

— У нас не вистачить грошей на автобус назад.

Геллі підморгнула.

— Щось вигадаємо.

Вони знайшли кінотеатр, старий «Фокс», де Алекс іноді бачила, як персонал вивішує перед прем’єрою червону стрічку. Вона поклала голову Геллі на плече, вдихаючи солодкий кокосовий аромат її досі теплої від сонця шкіри, відчуваючи, як час від часу шовковисте біляве волосся торкається її чола.

Зрештою вона задрімала, а коли ввімкнули світло, виявилося, що Геллі зникла. Алекс вийшла у фоє, потім зазирнула в туалет, тоді написала Геллі й лише після другого повідомлення дістала відповідь: «Усе гаразд. Я придумала!»

Геллі повернулася на вечірку. Вона повернулася до Лена й Аріеля. Вона зробила все, щоб Алекс не змогла з’явитися там, щоб вчасно не зупинила її.

У Алекс не залишилося грошей, жодної можливості повернутися додому. Вона спробувала зловити попутку, але ніхто не хотів підвозити дівчинку із заплаканим обличчям у брудній футболці та обрізаних чорних джинсових шортах. Вона тинялася Вествудським бульваром, не знаючи, що робити, аж поки врешті-решт не продала залишки драпу якомусь рудому з дредами й кощавим собакою.

Коли вона повернулася додому, з ніг, де «конверси» натерли мозолі, уже потекла кров. Вечірка в «Ґраунд-Зіро» була в розпалі, музика з гуркотом і скреготінням лилася на вулицю.

Алекс прослизнула всередину, але не побачила у вітальні ані Геллі, ні Аріеля.

Вона постояла в черзі до туалету, сподіваючись, що ніхто не повідомить про її присутність Ленові або він буде такий накиданий, що це його не цікавитиме; помила ноги у ванні, а потім пішла до спальні в глибині помешкання й лягла на матрац. Знову написала Геллі:

«Ти тут? Я повернулася».

«Геллі, будь ласка».

«Будь ласочка».

Алекс заснула, а прокинулася, почувши, як Геллі лягає поряд з нею. У тьмяному світлі ліхтаря з провулку вона вся здавалася жовтою. Очі в неї були велетенські й наче скляні.

— З тобою все гаразд? — запитала Алекс. — Тобі зле?

— Ні, — озвалася Геллі, але дівчина не зрозуміла, на яке запитання вона відповіла. — Ні, ні, ні, ні, ні.

Геллі обійняла подругу й притягнула ближче. Волосся в неї було вологе. Вона прийняла душ. Замість звичного солодкого кокосового запаху пахла милом «Діал».

— Ні ні ні ні ні ні, — повторювала вона, її тіло тремтіло так само, як бувало, коли дівчина намагалася стриматися від занадто гучного сміху, але руки вчепилися Алекс у спину, і пальці віп’ялися так глибоко, наче її тягнуло течією до моря.

За кілька годин Алекс прокинулася знову. Їй здавалося, що вона ніколи не спала по-справжньому вночі й ніколи не прокидалася по-справжньому вранці, а лише куняла, час від часу просинаючись. Була третя година ночі, вечірка стихла або переїхала деінде. У квартирі було тихо. Геллі лежала на своїй половині й дивилася на неї. Очі в дівчини досі були несамовиті. Уночі вона виблювала собі на футболку. Алекс зморщила носа від смороду.

— Добрий ранок, Геллі-З-Підземелля, — сказала вона.

Подруга всміхнулася, і її личко було таким милим, таким сумним...

— Ушиваймося звідси, до сраки все, — запропонувала Алекс. — Назавжди. Ми покінчили із цим місцем.

Геллі кивнула.

— Зніми цю футболку. Ти смердиш розігрітим обідом, — сказала Алекс і потягнулася до пругу тканини. Її рука пройшла простісінько крізь неї, простісінько крізь те місце, де мала бути пружна шкіра животика Геллі.

Дівчина кліпнула такими сумними-сумними очима.

Вона просто лежала поряд і дивилася на Алекс, уважно розглядаючи її, як зрозуміла Стерн, востаннє.

Геллі більше не було. Але вона не пішла в засвіти. Її тіло досі лежало горілиць на матраці, розкинувши ноги, в обтислій заляпаній блювотинням футболці, нерухоме й холодне. Шкіра була синя. Скільки часу привид лежав там, чекаючи, поки Алекс прокинеться? У кімнаті було дві Геллі. У кімнаті не було жодної Геллі.

— Геллі. Геллі. Гелен! — Алекс плакала, схилившись над тілом подруги, намагаючись намацати пульс. У ній щось зламалося. — Повертайся, — схлипувала вона, тягнучись до привида Геллі, а руки знову й знову проходили крізь нього.

З кожним «доторком» вона бачила яскраві уламки подружчиного життя. Сонячний будинок її батьків у Карпінтерії. Її вкриті мозолями ноги на дошці для серфінга. Аріель затискає їй пальцями рота.

— Ти не мусила цього робити. Ти не мусила цього робити.

Але Геллі не відповідала, тільки плакала. Сльози на її щоках здавалися сріблом. Алекс заверещала.

У двері ввірвався Лен — футболка не заправлена, волосся безладно сплутане; лаявся, що третя година ночі, а він не може відпочити у власному домі, — аж тут побачив тіло Геллі.

А тоді взявся повторювати одне й те саме:

— Лайно лайно лайно. — Точно як Геллі: «Ні ні ні». Тра-та-та-та. За мить його рука затисла Алекс рота. — Заткнися. Заткнися, в дідька. Господи, тупа сучко, замовкни.

Проте Алекс не могла замовкнути. Вона гучно схлипувала, у грудях боліло: Лен стискав її дедалі дужче. Вона не могла дихати. З носа текло, а рот міцно затиснула хлопцева рука. Він тиснув, а вона намагалася виборсатися. Ось-ось знепритомніє.

— Лайно, Ісусе. — Лен відштовхнув її й повитирав руки об штани. — Заткнися і дай мені подумати.

— От лайно. — Полюбе стояв у дверях, його живіт нависав над баскетбольними шортами, футболка задерлася. — Вона?..

— Нам доведеться прибрати її, — повідомив Лен, — винести звідси.

Якусь мить Алекс кивала, подумавши, що він хоче трохи причепурити Геллі. Не слід везти її до шпиталю з блювотинням на футболці. Її не мають побачити в такому вигляді.

— Ще досить