Читати книгу - "Вники, Міхал Шьмеляк"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
жінками. З іншого боку, чи може будь-який багаж чоловічого та жіночого досвіду підготувати нас до таких
ситуацій?
– Шкода, — сказала вона після довгої хвилини мовчання. – Тоді хоч відвези мене додому, добре?
– Ясно.
Вони їли в трохи напруженій атмосфері, смаки вже не були такими приємними, і Майя нагадувала
рис у мисці перед ним: холодний і несмачний.
Він заплатив за вечерю, вони вийшли з ресторану та попрямували до його машини. Під час
подорожі вся розмова зводилася до команд, які вона віддавала щодо пункту призначення, це нагадувало
найбільш беземоційну навігацію у світі. Якщо одного разу штучний інтелект увійде у вітальню, ось як, ймовірно, виглядатиме автоматичне ведення маршруту, коли його образять за вибір маршруту, відмінного
від запропонованого.
Майя навіть не поцілувала його на прощання. Вона вийшла і перш ніж зачинити двері, сказала:
– Мій брат дивиться багато футбольних матчів. Є приказка, що невикористані можливості люблять
мстити.
Дівчина грюкнула дверима, але на межі пристойності, а потім пішла в бік житлового комплексу, зграбно крутячи сідницями.
– Допиздівся, пане Косма, — сказав він собі.
Він сів за стіл і ввімкнув ноутбук. Одночасно набрав номер Кацпера.
– Молитви не діють, — сказав той на знак привітання.
– Я це знаю і без священицького рукоположення.
– Не працюють, тому що кожного дня з того щасливого дня, коли тебе виєбали з семінарії, я молюся
за тебе, а головне, щоб ти забув про мене. І ось результат.
– Але ж ти не молишся.
– Якщо заплатять, молюся.
– Це пиздіж, а не правда.
– Це теж правда.
– Кацпейро, слухай, я перевірив твою інформацію про Пйотра Дембіцького.
– І що, все правда?
– Наполовину.
– Ego repeto41: це теж правда.
– Ти тут не латинизуй. Чи можеш ти знову зв'язатися зі своїм інформатором?
– Можу, він теж, як і ти, винен мені морозиво.
– Я зроблю це за нас двох. Запитай, чи хтось говорив про Дембіцького в термінах брутальності. Він
когось побив, чи були якісь скарги?
41
Ego repeto (лат.) – я повторюю.
91
– Оце такий він півник?
– У мене є інформація, що він любив повигалятися на дівчатах. Дорослих.
– Любив прикласти? Жіночий боксер?
– Так, – сказав Косма. – Але з роду тих, брутальних.
– Ти мене зацікавив. Щось ще?
– Так, запитай, чи багато він подорожував.
– Jawohl, Herr Косма.
– Auf Wiedersehen.
Одну справу можна було викинути з голови.
Косма перевірив свою електронну пошту. Єдине нове повідомлення було від Майї та містило
фотографії, зроблені вранці на кладовищі. Вона вибрала кілька найкращих і додала одну з ним, на якій
виглядів більш-менш. Було й її фото, напевно, швидко зроблене, з цьомом, над яким дівчина так сміялася
вранці.
– Браво, Косма, — сказав він уголос.
Весь час лаючи самого себе під ніс, він підготував повідомлення з фотографіями невідомого
чоловіка і надіслав його Синиці, Казімєжу Барщику і, подумавши, також Кацперу Рицяку. Зміст був той
самий: "Людина, ключова для справи. Знаєте?".
Не минуло й хвилини, як задзвонив телефон. На дисплеї з'явилося ім'я журналіста.
– Скільки літ, скільки зим, — привітав його Косма.
– Ну, не знаю, висилаєш мені самих старих хлопів, до того ж, один з них мертвий. А хоч якоїсь
дамочки нема?
– Якщо якась з’явиться на арені подій, буде надіслана.
– Курва мать.
– Я сам не міг би сказати краще.
– Це не випадок. Все ж таки щодо Рубенса ніс у нас свербів.
– Сам знаєш, що мати ніс – це одне, а вміти ним користуватися – інше.
– Ну, будь ласка, – засміявся журналіст. — Поліцейський буде мене повчати, яка швидка еволюція
від безглуздих ідіотизмів до майстра слідчої справи.
– Хтось вичистив його фургон, задав собі багацько мороки, щоб щось приховати. Мені вдалося
домовитися, щоб поліція серйозно зайнялася цим, може, щось знайдуть по слідах.
– Хороша робота. Косма, нема сенсу скиглити про розлите молоко чи повішеного волоцюгу. Ми з
цього нічого не отримаємо. Мені більше цікаво про іншого хлопця, де ти його взяв?
– Він щоранку стоїть біля костелу. Саме він розповів мені про церкву Христа Мстивого.
– Ще один пришелепкуватий?
– Виглядає на те. Однак не можна заперечувати, що саме божевільні, на мою думку, щось знають.
– Вірно. Я надішлю фото кільком моїм людям і подивлюсь, що вийде. У тебе є ще щось?
– Повинен мати. Один мій знайомий з міліції поставив у пошук ці побиття повій, він шукає ще.
– Браво, Ясю.
– Я сприймаю це як комплімент.
– Правильно. Гаразд, я мушу йти.
Він поклав трубку, але майже в ту ж мить подзвонив Синиця.
– Що, мій жеребчику? – привітав його Косма.
Його друг глибоко зітхнув.
– Чому я тобі це сказав?
– Тому що ти мене любиш.
– Гаразд, слухай. Начальник технічного відділу хоче дати тобі медаль за патент із пластиковими
пакетами. Там йшов дощ, як у перший день всесвітньої повені. На жаль, все схоже на явне самогубство. Ні
слідів
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вники, Міхал Шьмеляк», після закриття браузера.