Читати книгу - "Під моїм (палким) наглядом , Ксандер Демір"

- Тобі ще це розповісти, мила? – я натягнув посмішку, повторюючи за нею.

На щастя, ліфт вчасно зупинився і ми вмить вийшли з нього на мій поверх.

- Можеш вже йти, я далі й сам розберусь, - сказав я, шукаючи свої ключі. Куди ж я їх тільки поклав?

- Я хочу впевнитись, що ти точно дійдеш до свого ліжка.

- Ти просто хочеш туди зі мною, так і скажи, - я засміявся, хитаючи головою. – Нарешті!

Я швидко відкрив двері. Принаймні, мені здалось це дуже швидко, враховуючи мій стан. Як тільки ми зайшли до квартири, в нас одразу ж вдарила свіжість. Добре, що я завчасно відкрив усі можливі вікна.

Поки Амелія розглядала моє невелике житло, я почав знімати кросівки, намагаючись не втратити рівновагу, хоча, чесно кажучи, я її вже втратив. В голові крутилися думки, розкидані, наче пазли, які я намагався скласти докупи.

- В тебе досить гарно, - з прихованим захватом протягнула дівчина, оглядаючи кімнату.

- Я старався, - відповів я, піднявши голову до колишньої. Тільки зараз я помітив на ній коротку спідницю. Чому я взагалі підняв голову? В думках одразу ж з’явились усі ті спогади, наче з минулого життя, сповнені моментами нашої близькості та щастя.

- Щось сталось? – перепитала Лія, кидаючи на мене дивний погляд.

У відповідь я лише заперечно похитав головою та прочистив горло, намагаючись зібратися з думками.

- Якщо хочеш, можеш залишитись на каву чи чай, - запропонував я, не розуміючи, чому взагалі про це подумав. Можливо, це було моїм підсвідомим бажанням затримати її ще трохи.

- Хочу.

Її голос був таким впевненим, що, напевно, це єдине, що було настільки серйозним зараз. Я кивнув, і ми разом пройшли на кухню. Вона сіла за стіл, а я почав готувати каву. Запах свіжозмелених зерен заповнив приміщення, створюючи теплу атмосферу, в якій було легко дихати. Це навіть змусило мене трішки протверезіти, принаймні так мені здалось.

- Знаєш, в цій квартирі відчувається твій дух,- промовила Амелія, беручи у мене свою чашку з напоєм.

- І чому ж? – з цікавістю перепитав я.

- Не знаю, - вона коротко знизила плечима. – Тут хочеться дихати.

- Просто вікна усі відкриті, Лія.

Дівчина похитала головою, посміхаючись.

- Ти сьогодні такий смішний, Дем’яне.

- В мені всього лиш три пляшки коньяку, - видихнув я, спираючись руками на стільцю, що стояла позаду

- Зрозуміло, - вона вкотре посміхнулась, ледь помітно кивнувши. Її очі продовжували гуляти по кухні, розглядаючи усі картини, чи магнітики на холодильнику, поки я впевнено розглядав її прекрасні ноги у цих капронових колготках.

Я знову прочистив горло, відвернувши голову до відкритого вікна. Долоня вмить знайшла шию, і я почав інтенсивно протирати її, немов так міг собі допомогти думати про щось інше, а не, бляха, про Амелію.

- В тебе щось трапилось? – її голос був таким спокійним і ніжним, що я ледве втримався від бажання відповісти чесно.

- Все супер, - прошепотів я крізь зуби, затамувавши подих.

- Схоже, мені час додому, - вона посміхнулась, ніби зрозуміла усю ситуацію, та піднялась з дивану.

Я просто кивнув головою та повернувся у реальність, хоча не був впевнений у цьому. Все, що відбувалося навколо, здавалося туманом, в якому губилися мої думки і почуття.

- Дякую, що не кинула одного серед того клубу. - пробурмотів я, відчуваючи, як її відхід створює порожнечу в моїй душі.

- Прошу, - Лія знову знизила плечима, поправляючи своє волосся. – І тобі дякую за такий досвід.

- За який? – перепитав я, піднімаючи одну брову.

- Ну як який? – її рука повільно лягла мені на плече, струшуючи з футболки якісь пилинки. Проте один цей рух знову повернув усі ті прокляті думки. – За концерт в машині, за каву, за свої п’яні жарти.

- Ти лише через це захотіла підняти сюди?

Я одразу ж зустрівся її вбивчим поглядом, і це єдине, що я бачив зараз. Немов усе інше розмилось і було не таким вже й серйозним, чи потрібним, як цей шоколад.

- А ти тільки через це запросив мене залишитись на каву? – перепитала тепер вона, продовжуючи повільно вбивати мене очима.

- А ти так сильно хотіла кави?

- Мабуть, ти ще сильніше хотів зробити її для мене.

Я хмикнув, хитаючи головою, намагаючись приховати свої справжні почуття.

- Амелія, сильніше цього я хочу тільки тебе зараз.