Читати книгу - "Випадковий наречений, Ann Averina"

Макс

Якихось кілька днів, і маму нарешті виписують з лікарні. За цей час одяг вже міцно просочився цим огидно стерильним запахом, що ніяким пранням не допоможеш. Проте, на цей раз, ми виходили з лікарні радісні. Я з маминою сумкою і її речами, а мама під ручку з Михайлом. Вперше, за довгий час, я бачив як світяться мамині очі поруч з іншим чоловіком. Їй ніби двадцять років. Така ж молода, весела і закохана. А я тепер з чистою душею можу займатись своїми відносинами. Бо знаю, що мама має незалежну підтримку в особі Михайла. І тепер можу не хвилюватись. 

Мама як справжня бізнес-леді. З лікарні одразу до справ. Навіть відмовилась заїхати до мене переодягнутись. Відразу в ресторан. Я ж не зміг її залишити саму. Написав Аліні, що в компанії мене не буде, і всіма питаннями сьогодні займається вона. Дівчина тямуща, тож впорається. Та і Ваня їй допоможе, якщо що. 

Під'їхавши до ресторану, я помітив знайому фігуру, яка стояла обличчям до входу в ресторан. Вийшов з авто, допоміг мамі і разом пішли до ресторану. 

- Сергію. - Мовила мама, щойно ми порівнялись із ним. - Як же я рада тебе бачити. - І кинулась в обійми. - І тебе моя маленька я теж рада бачити. - Відбираючи Стефу, сказала. 

- Ти чому не подзвонив? Я б поїхав тебе зустрів. - Обурився я. Його приїзд не був для мене новиною, я ж сам його сюди покликав. 

- І я тебе радий бачити, мій менший братику. - Сказав Сергій, притискаючи до себе. - Ми з донею на таксі чудово доїхали. Не хвилюйся. 

- Я радий, що ти приїхав. - Вдячно сказав.

- Я не міг по іншому. 

Якісь кілька годин ми провели в ресторані. Як завжди багато говорили та сміялись. Лише тата не вистачає. Та я знаю, що він за нами спостерігає. І він щасливий за нас.

Сергія з маленькою я завіз до Насті в квартиру. Ключі вона мені якось лишила, щоб після роботи я час-від-часу навідувався. Незабаром до них приєднається Яна, і вони побудуть там кілька днів. Сподіваюсь Настя проти не буде. Вони якраз сьогодні прилітають. 

Набрав Свята, попередив що дівчата вже за годину приземляться у Львові. Натомість він мені сказав, що вже стоїть в квітковому і ніяк не може обрати квіти, щоб гарно зустріти Іру. Точно. Квіти.  Мало не забув про таку важливу деталь. Попросив Свята взяти два букети рожевих півоній для Насті та Яни. Свят радо погодився і сказав, що чекатиме вже в аеропорті. Вдягнув чорні джинси, білу футболку поло, взув чорні кросівки, і миттю вилетів з квартири. Якісь сорок хвилин, і ми зі Святом стоїмо з квітами в очікуванні наших дівчат.

Першою з будівлі вийшла Яна. Вона одразу помітила нас і пришвидшила крок. Потім вийшла Іра. Спочатку дівчина була збентежена, але тільки побачила Свята - розпливлась у посмішці. За Ірою вийшла Настя. Вона як завжди була приголомшивою. Її чорна легка сукня розвивалась від вітру. Очі закривали окуляри для зору. Волосся раз у раз підкидало вгору. Її погляд заворожував. Вона на мить завмерла. Розглядала. Милувалась. Її гарні пухкенькі губи розпливлись у щасливу посмішку. Якусь мить ми так і стояли, просто дивлячись один на одного. І все ж вона відновила кроки. Яна, яка підійшла до мене перша, була обійнята, і вже з букетом в руках. Настя ж не квапилась, вона повільно скорочувала шлях між нами, насолоджувалась, дивилась прямо в душу своїми гарними очима. Підійшовши, Настя міцно обійняла мене. Я ж обійняв у відповідь, міцно, не бажаючи відпускати. Та дівчина сама відірвалась від мене. Але на мить. Бо через секунду, її губи накривали мої. Вона скучила. Так само як і я. Це шалено мені подобалось. Відірвався від її губ, і притиснувся чолом до її чола. 

- Я так скучив. - Сказав, тяжко видихаючи.

- Я теж скучила. Дуже. - Сказала Настя, і посміхнулась.

- Це тобі. - Протягнув букет з квітами. 

- Дякую. Ти знаєш мої улюблені квіти? - Здивовано запитала, відриваючись від мене.

- Коли я вперше їх тобі подарував, я не знав, що вони твої улюблені. 

- Вперше? Коли?

- Кожен день у твоїй гримерці. - Сказав, посміхаючись.

- Це був ти? Кожен букет? 

- Так. 

- Ти просто ненормальний. - Сказала Настя, і знову притулилась до мене.

- Ненормальний. І закоханий в тебе.

- Закоханий? - Підняла очі на мене. На мить в них пробігло здивування. Але скаоро воно змінилось на захоплення.

- Закоханий. Ще з першого дня. З першого погляду на тебе. - Настя нічого не відповіла, лиш ніжно поцілувала.

- Гей, голубки. Я все розумію, але може вже додому? А то я якось втомилась. - Сказала Іра.

- Так, Ір. Додому, відпочивати. - Озвалась Настя. 

Ми всі посідали в авто. Іра поїхала зі Святом до себе. А ми з Настею і з Яною поїхали до Насті на квартиру, треба було завезти Яну. 

- Насть, Яна побуде кілька днів в твоїй квартирі. Ти ж не будеш проти? - Запитав я.

- Звісно ні. Ми як летіли, я сама їй це запропонувала, так що ти трошки спізнився з пропозицією. - Сказала, посміхаючись. Ага. Спізнився. Знала б вона, що там ще вдень Сергій заїхав, то зараз би так не говорила. 

- От і чудово. 

Яну ми завезли доволі швидко. Я допоміг їй з валізою, поки Настя чекала в машині. Я ж швиденько повернувся і ми рушили до мене. Через якихось хвилин двадцять ми вже переступали поріг квартири. 

- Втомилась? - Запитав, ставлячи валізу.

- Якщо чесно, то не дуже. - Сказала, і сіла на край ліжка.

- Я б хотів тебе запросити на вечерю, якщо ти не проти.

- Звісно не проти. Я за. 

- Але спочатку, ми маємо поговорити. - Сів біля неї.

- Так. 

- Я так підозрюю, що ти вже знаєш про що я хочу тобі сказати. - Глянув на Настю.

- Про Ельвіру?

- Так. В день, коли ти полетіла, вона мені дзвонила. Сказала, що вагітна. - Коли я це вимовляв, то думав, що Настя здивується. Але те, як вона спокійно сиділа і слухала, лише підтверджували мої думки, що вона чула розмову. Можливо не всю, але була обізнана. - Я не хотів її слухати, але все ж призначив зустріч, щоб вона відчепилась,  бо вже заздалегідь знав, що вона брехала. Так і вийшло. Спочатку вона розповідала, що вагітна від мене, показувала різні довідки, знімки. Але. Є велике але. Вона вагітна не від мене. У стосунках зі мною вона зраджувала. І завагітніла тоді, коли мене в місті не було. Вона не надто приховувала термін вагітності, але схоже забула додати два плюс два і так підставила себе. А потім, я почув її розмову на вулиці. Вона звинувачувала якогось Олега, що він їй життя зламав, і я зрозумів, що ця дитина це дитина того Олега.