Читати книгу - "Записано на кістках. Друге розслідування, Саймон Бекетт"

Він усміхнувся їй.

— Довірся мені.

Тоді, перш ніж хтось зміг його зупинити, Стракан вирвав ніж із живота.

Він закричав, схопивши Ґрейс за руку, з рани хлинула кров. Я рушив уперед, але він мене побачив і підняв запальничку.

— Забирайтеся! Зараз! — прошипів він крізь зціплені зуби. — О боже!

— Стракане…

Броуді схопив мене.

— Ходім.

Фрейзер уже біг до дверей. Я востаннє глянув туди, де лежав Стракан, скрегочучи зубами від болю. Однією рукою він тримав підняту запальничку, а іншою стискав руку сестри. На обличчі Ґрейс розквітала недовіра. Вона подивилася на мене, відкривши рота, щоб заговорити, а потім Броуді штовхнув мене в коридор.

— Ні, почекайте…

— Просто біжіть! — заревів він, гупаючи коридором, штовхаючи й волочачи мене надвір. Фрейзер дістався «рендж-ровера» і почав шукати ключі.

— Облиште! — кинув Броуді, не зупиняючись. Найближчі будинки були занадто далеко, старий кам’яний мур видавався набагато доступнішим. Броуді потягнув мене за собою, і за мить Фрейзер упав поруч із нами. Ми чекали, важко дихаючи.

Нічого не трапилося.

Я озирнувся на готель. У сутінках він здавався звичним і буденним, вхідні двері сумно грюкали на вітрі.

— Минуло понад десять секунд, — пробурмотів Фрейзер.

Я встав.

— Що в біса ви робите? — запитав Броуді.

Я струснув його.

— Я збираюся… — почав я, і тут готель вибухнув.

Спалах і вибухова хвиля мало не збили мене з ніг. Я пригнувся, накривши голову, на землю посипалися шматки шиферу й цегли. Коли удари почали стихати, я ризикнув озирнутися на пагорб.

Пил і дим клубочилися навколо готелю, як марлева пелена. Його дах знесло, і всередині розбитих вікон уже виднілося яскраво-жовте мерехтіння. Воно швидко поширювалося, вогонь охоплював простір.

Люди вибігали з прилеглих будинків, готель палав. Інтенсивність жару відчувалася навіть з того місця, де я стояв.

Я сердито обернувся до Броуді.

— Я міг би його зупинити!

— Ні, не могли б, — втомлено сказав він. — І навіть якби змогли, він був мертвий, щойно витягнув ніж.

Я відвів погляд, знаючи, що так воно й було. Тепер готель перетворився на справжнє пекло, його дерев’яна підлога та стіни горіли. Як і все, що було всередині.

— А Ґрейс? — запитав я.

Броуді із затьмареним обличчям дивився на полум’я.

— А що Ґрейс?

28

Через два дні над Руною розвиднилося чисте та ясне небо. Наближався полудень, коли ми з Броуді залишили його машину на дорозі над гаванню й піднялися на вершину скелі, звідки відкривався краєвид на Стек-Росс. Морські птахи ширяли навколо високої чорної вежі стрімчака, а хвилі розбивалися об підніжжя скелі, викидаючи високо в повітря повільні крила бризок. Я вдихав свіже солоне повітря, насолоджуючись ніжним теплом сонця на обличчі.

Я збирався додому.

Поліція прибула на Руну напередодні вранці. Ніби остаточно наситившись хаосом, який він супроводжував, шторм вщух сам собою через кілька годин після того, як згорів готель.

Ще до настання ночі, поки руїни готелю диміли й тліли, телефонні лінії знову запрацювали. Ми нарешті змогли зв’язатися з Воллесом і великою землею. Попри те, що гавань була ще надто бурхливою для руху кораблів, небо сáме почало світлішати, коли над скелями затріщав гелікоптер берегової охорони зі слідчою групою, першою з тих, що мали висадитися на Руну протягом наступних двадцяти чотирьох годин.

Позаяк острів опинився в епіцентрі шаленої діяльності поліції, я нарешті зміг зателефонувати Дженні. Це була важка розмова, але я запевнив її, що зі мною все добре, і пообіцяв, що буду вдома приблизно через день. Хоча острів кишів поліцією й оперативними слідчими групами, я не міг поїхати відразу. Звісно, довелося витерпіти неминучі допити та звіти, але я все одно відчував, що деякі справи не завершено. Знадобляться дні або, можливо, навіть тижні, щоб видобути тіла Стракана, Ґрейс і Кемерона з руїн готелю, — це якщо припустити, що щось доступне для ідентифікації пережило знищення. А ще були останки Меґґі та Дункана, і я хотів бути під рукою, коли їх оглядали слідчі.

Було б неправильно поїхати, не довівши справу до кінця.

А тепер от довів. Тіло Меґґі доставили на велику землю напередодні ввечері, а останки Дункана витягли з автофургона вранці. Як і його «маґлайт», готовий до лабораторного аналізу. Його форма пасувала до рани в черепі констебля, крім того, слідчі знайшли на його корпусі запечені залишки, подібні до слідів крові та м’якої тканини. Треба було перевірити, щоб переконатися, але я був як ніколи впевнений, що Ґрейс скористалася його ж ліхтарем, щоб убити молодого констебля.

Я зробив усе, що міг. Для мене більше не було причин залишатися на Руні. Мені довелося попрощатися: обмінятися незграбним рукостисканням з Фрейзером, забігти до Елен і Анни. Вони поки що жили в будинку сусідів і напрочуд добре почувалися після того, що пережили.

— Готель — то лише цегла й розчин. А Майкл… — В очах Елен промайнула тінь, вона дивилася, як поруч грається Анна. — Мені шкода, що готель зруйновано. Але я більше вдячна за те, що врятовано, ніж сумую за тим, що втрачено.

Інший гелікоптер берегової охорони мав прибути протягом години, і коли він розвантажить свій десант слідчих, то доставить мене до Сторновея. Звідти я полечу до Глазго, а потім до Лондона й нарешті завершу подорож, розпочату тиждень тому.

Коли настане час.

І все ж я не відчував такого піднесення, як очікував. Усупереч тому, що я з нетерпінням чекав на зустріч із Дженні, я почувався на диво безпорадним, коли ми з Броуді підходили до скелі, де мав приземлитися гелікоптер. Броуді теж мовчав, поринув у свої думки. Хоча я ночував у його кімнаті для гостей, ми мало бачилися після того, як прибула поліція з великої землі. Колишній інспектор, відтепер він був цивільною особою, і його ввічливо відсторонили від слідства.

Мені стало його жаль. Після всього, що сталося, йому, мабуть, було важко залишатися на узбіччі.

Дійшовши до вершини скелі, ми відпочили. Кам’яний моноліт Бодах-Руна стояв дещо осторонь, Старий дядько з Руни самотньо виглядав своє втрачене дитя. Улоговини, де ми знайшли машину Меґґі, не було видно, а сам «міні» уже звідти забрали. Мартини й баклани кружляли й кричали під яскравим зимовим сонцем.

Вітер усе ще дув, але не так сильно, і хмари, які тут здавалися постійним покривом, зникли, їх заступили високі білі пасма купчастих хмаринок, що