Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

А потім з лісу виступили інші, обличчям схожі більше на дітей ніж на воїнів, зелені очі, як в мене. Довге волосся не приховувало гострих вух. На спинах великі луки і стріли з вибитими на них великими літерами S. Sa’nna.

Всі три війська почали рухатися одночасно. Мчали назустріч один одному, легко і граційно, наче вальсуючі птахи. Але то був танок смерті. Жоден з них не прийме поразки. І навіть доля не підвладна їм - поразка, недоступний розкіш. 

Я змахнув могутніми крилами і злетів все вище і вище над полем битви, і побачив, як змішується червона кров з незайманим, чистим снігом …

І Біла Діва з’явилася зненацька і схопила мене за руки. Одне око зелене, друге - блакитне. Вона скрикнула: 

- Bjaragar gri! Ewa-yeen!

Я миттю прокинувся від дрімоти і відчув незрозумілу тривогу, всередині все стислося і застигло. Немов, я щойно сам ледь-ледь уникнув загибелі і і ще не до кінця усвідомив цього. Дихальні вправи швидко заспокоїли мене і скоро багаття знову мене приспало.

Загадковий птах повернувся наступного дня. На світанку брат розбудив мене і указав пальцем на вхід до печери: 

- Наш старий знайомець повернувся. Вже із півтіні тиняється біля входу, але не залітає. Знаєш, скажу я тобі, ніякий це не птах…

- Так, - погодився я. - Він зробив дещо таке, що я не можу збагнути. 

І розказав братові про те як ворон дав мені кращий зір коли ми тікали з міста. 

- Оце так-так. 

- І коли я дивлюся на нього…він…він наче…наче я не можу подивитися на нього насправді. Чи може можу, просто не розумію що саме бачу. І згоден, гадаю, це саме він запалив те багаття.

Брат мовчки смажив оленину на вертелі, змайстрованому зі стріли. Я кидав кинджали, коли почув братів голос позаду. 

- Голодний? - спитав Родосвіт. Але не в мене, а в птаха. 

Той не став вагатися і підскочив ближче. Ухватив кусень ще гарячої дичини і вмостився на лапинні по іншу сторону ватри. 

- Ніякий ти не птах, так, друже? 

Ворон снідав і не зважав на нас. Хоча, однієї миті мені здалося, що птах роздивляється братову рану - коли той вдягався після вмивання снігом. Але то, мабуть, все моя уява.

Наступного ранку брат розбудив мене свистом. Він стояв біля входу в печеру і мовчки зробив знак підійти ближче. Я очуняв, підбіг до нього, Родосвіт опустився на землю і поповз вперед, я за ним. Повзли недовго, зупинился біля розкидиостї ялини і брат прошипів:

- Схід.

Через деякий час я вловив ледь вловимий рух проміж густого частоколу ялин і хмизу у заданому напрямку.

- Едасу! - видихнув я майже беззвучно. Брат кивнув. 

- Еге ж. Прямують до Віленбергу, або до тракту, а там і до Букова поруч. На південь один шлях, і куди вони ткнуться насправді - хтозна, - мовив він, коли ми відповзли назад до печери. Я зрозумів це як “часу зовсім не лишилося”.

Ввечері брат майже не розмовляв. Готував вечерю із залишків оленя, роздумував. Поправляв мене, коли я хибно кидав кинджал. Це тренування достобіса набридло мені, але я не міг нічого сказати. Краще це, аніж ті крихітні літерки вчити. Перед сном я все ж ризикнув:

- Едасу надіслали ще більше воїнів. 

- Так, тож завтра ми йдемо далі. Досить відсиджуватися в печері. Маємо нагнати трохи часу. Поки він ще є. Вранці виступаємо.

- То це і є війна?

Брат не відповів. Ворон заснув першим. Глядячи на нього і мої очі заплющилися.

Я спав, і мені снилися низькі і важкі хмари, що укрили собою все небо і сховали від мене сонце. Я розлютився і заревів. Гори відлунили мій рев і пробудили у глибоких нетрях щось, що воліло заревіти у відповідь.

Я прокинувся вночі і довго лежав, вдивляючись розплющеними очима у темряву. Тієї миті мені було зябко і моторошно лежати у цій печері. До мене дійшло тільки через деякий час: багаття згасло. Я тихо застогнав, усвідомлюючи це. Коло мене щось закопирсалося, я не відразу зрозумів що то був наш старий знайомий. 

- Не догледіли ми вогню, друже. Давай подивимось, чи запальничка братова спрацює.

Родосвіт спав тяжко, виснажений останніми подіями, і не хотілося його збудити. 

- Давай-но тільки тихо, добре?

Я подивився на ворона, що любенько перебирав собі пір’ячко і тільки очима своїми бусинами зиркав по боках.

- Ти ж не шпигун майстра, правда? - не знаю навіщо спитав я у птаха. На відповідь не розраховував, але чомусь знав, що маю спитати.