Читати книгу - "Континент бойових ткачів, Козел Валерія"

- Пробач! – схопився він, - я не хотів… пробач!

- Міледі бажає поснідати? – запитав Муру ввічливо.

- Ми… ем… так… - похмуро відповів Тейн.

Коли Муру зник за дверима, він знову вхопив Ширу за руку і приклав до свого обличчя. Він мало не плакав.

- Я так хвилювався… я так боявся за тебе, - схлипнув він.

- Скільки я спала?

- Пані Леарлес приспала тебе за допомогою цілющої пряжі і ти була без тями всю дорогу до Сін, майже два тижні. А потім ще три дні тут, все ніяк не прокидалась… я думав… тц… пробач. Пробач, Широ. Я не зміг тебе захистити.

- Все гаразд, - вона лагідно провела пальчиками по його щоці. - Зараз ти поряд. І це головне. До речі… а де пані Рейна?

- Вона… приходить лише ввечері, - стисло відповів Тейн, - я не знаю де вона зараз.

- Он воно як. Вона все ж так прийшла за нами…

- Так, вона нас врятувала, - Тейн зітхнув, - здається, від нас у неї одні лише неприємності.

- Сніданок, міледі! Вам, мій пане, також приніс! – Муру вкотив у кімнату невеличкого столика з тарілками, - якщо вам щось знадобиться, я чекатиму за дверима, гукніть і я…

- Зачекай! – зупинила його Шира, - будь ласка, лишись з нами. Розділи з нами трапезу.

- Це зайве, міледі, я всього лише прислуга, не можу я сісти за стіл з гостями.

- Муру, ми не гості, - сказала Шира серйозно, - ми полонені. Просто клітку нам виділили золоту.

- Будь ласка, не відмовляй нам, - промовив Тейн, - нам би не завадило хоч трохи дізнатися, що відбувається.

- Що відбувається?.. – Муру крадькома глянув на двері, - готується велике імператорське весілля.