Читати книгу - "Фортеця пекла, Вікторія Ноетер"

Якщо вірити фактам і Мортіферексу, вона провела в пеклі не більше двох років. Але час там тягнеться, як карамель, розтягується й твердне. Так і час у пеклі плине повільніше, у вихорі битв та страждань.

Увесь цей час вона жила з думкою, що вона — чудовисько, що скоїла страшний злочин і повинна за нього заплатити, або ж продала душу за щось мерзенне. Але правда... Чи хоче вона знати правду? Легше повірити у свою невинність, важче — прийняти, що вона назавжди залишиться кровожерливим демоном.

— Ти говоритимеш при мені, або не зробиш до неї й кроку, — нарешті заговорив Мортіферекс. Він бився не гірше за Абадда чи Адмірала, у цьому чомусь вона не сумнівалась. Колишній янгол був могутнім супротивником.

— Я боюся їх, — зізналася вона тихо, так, щоб почув лише Мортіферекс.

— Знаю, — криво усміхнувся Мортіферекс. — У нас є два варіанти: або битися, або слухати.

— Ми вже зустрічалися з ним у місті, — намагалася говорити спокійно Карро, але дихання їй бракувало, страх душив її зсередини, смикаючи за нитки, що зв’язували її внутрішню силу. — Через нього Фаон віддав мене до Фортеці Пекла.

— Вона говоритиме, але тільки з тобою. Відправ небесних псів трохи далі, і ми продовжимо розмову, — різко й категорично промовив Мортіферекс. — Якщо ні, я переріжу їм горло.

Ізіас задумався на кілька секунд, але, посміхнувшись, кивнув.

— Добре.

Вони зійшли зі стежки, і хоча небеса розривались громом, немов вимагали битви, два демони й ангел рушили в протилежну сторону від фортеці, яка поступово зникала за гострими скелями, рідкими деревами та голкоподібними кущами. Карро куталася в плащ і ховалася під капюшоном, нервово потираючи щоки. Розмовляти з ангелом вона не хотіла; страх продовжував роз’їдати її зсередини, викликаючи нудоту. Земля під ногами була сухою, у тріщинах, і лише зрідка траплялися слабкі паростки рослин. Карро відволікалася, рахуючи ці паростки, тільки щоб не дивитися на ангела, який йшов позаду.

Нарешті земля стала зеленішою, повітря — свіжішим, і холод осені, що наближався, вдарив їх дощем. Карро примружилася, ще нижче опустивши голову.

— Тут безпечно, — нарешті мовив ангел, і Мортіферекс погодився з ним.

— Що ви хочете запитати? — Карро відійшла на кілька кроків від ангела й нервово скинула капюшон.

— Мені потрібна твоя рука, — спокійно відповів Ізіас.

— Добре.

Його холодний погляд, на диво, був теплим, майже батьківським. У ангела не повинно бути такого погляду, особливо коли перед ним стоїть ворог.

— У мене є підозри, ким може бути твій батько. Я не бачив тебе раніше, тебе охороняв інший ангел.

— Справді? — Очі Карро загорілися темрявою, і тіні закружляли навколо неї. Навіть темрява любила її думки, подобалась їй правда, що ось-ось вирветься на свободу, як птах, і полетить у блакитне небо. — Що з ним стало?

— Янгола вбили. Але якщо я не помиляюся, ми його покараємо, Карро. Якщо він знищив невинну душу, він заплатить, навіть якщо він твій батько.

Мортіферекс напружено видихнув і поглянув на свою збентежену підопічну. Але вона повністю ігнорувала його, зачарована ангелом, що простягав до неї руку. Раптово Мортіферекс різко відштовхнув Карро від Ізіаса. Вона не втрималася на ногах і впала, заплющивши очі, з яких ось-ось повинні були политися сльози. Всередині щось знову обірвалося. Карро підняла світлі очі на Мортіферекса, але не поспішала вставати.

— Я забороняю тобі підходити до ангелів, Карро, — тихо, але твердо мовив демон.

Ізіас миттєво відреагував: його сині очі потемніли, гнів спалахнув раптово, і небо знову загриміло від його могутності.

— Не пошкодуй про це, Мортіферексе, — сказав він, стримуючи емоції.

— У неї немає іншої долі. Вона назавжди залишиться демоном. А якщо ти зробиш з неї невинну душу, що тоді? Даси їй надію, якої вона не має? — Мортіферекс поклав руку на ефес меча. — Вона має тільки два шляхи: бути демоном або загинути демоном.

Ізіас лише хмикнув, але сперечатися більше не став. Він був надто розумним для цього.

— Це правда.

— Правда, але яка? Краще б ти вбив її прямо зараз, — відрізав Мортіферекс. — Ходімо, Карро. Тут нам більше робити нічого.

Карро повільно підвелася, стискаючи в кулаки ослаблі руки. У її голові вирували думки, кожне слово Мортіферекса билося об її внутрішні сумніви, мов грім об хмари. Невинна жертва чи чудовисько? Чому саме вона? Чому Ізіасу так важливо розкрити її минуле?

— Вибач, — прошепотіла Карро. Але чи то собі, чи ангелу, чи всьому світу. Вона намагалася знайти опору в хаосі, але що далі, то все ставало заплутанішим.

Мортіферекс мовчки підійшов ближче.

— Ходімо, — повторив він, і Карро, не дивлячись більше на Ізіаса, пішла поруч із демоном, слухаючи, як під їхніми ногами тріщало листя та гілки.

Ізіас залишився позаду.

— Ми ще побачимось, Карро, — промовив він.

Ніхто не сумнівався в цьому — ані янгол, ані демон-лікар, ані сама Карро. Сумно усміхнувшись, вона ледь кивнула.