Читати книгу - "100 Мініатюр , Сергій Бараєв"

Микола Григорович відірвавшись від екрана лише перелякано кліпав:
— Але ж я не готувався...
— Не змушуй мене — Тикола, бо я тебе, — стиснувши кулаки  прогарчав спец, втім, продовжив, — В тебе є час в п'ятдесят дев'ять секунд. Протримайся хоча б п'ятнадцять, щоб від освітнього каналу не відписалося бодай декілька тисяч підписників. Заробиш вподобайки, вважай впорався —  і я забезпечу твою родину в нашому часі. Але якщо провалиш місію... Я тебе ось тут оцими ж руками, ще до того як ти телепортуєшся у свій час. І сім'ю твою знищу, до останнього щура.

Враз екран засвітився червоним обідком і Микола Григорович побачив себе на екрані та й в ту ж саму мить він почав по пам'яті читати речитативом:
— Так наші смілії вояки
Тут мовчки проливали кров;
Од ней краснілися, мов раки,
За честь і к князю за любов.
Любов к отчизні де героїть,
Там сила вража не устоїть,
Там грудь сильніша од гармат,
Там жизнь  —  алтин, а смерть  —  копійка,
Там лицар  —  всякий парубійка,
Козак там чортові не брат...
Іван Петрович Котляревський, "Енеїда" — йоуу.

А після паузи в тридцять секунд лише розгублено додав:
— Урок української літератури.

В ту саму мить на освітній канал повалився шквал вподобайок та підписок. А залишкові п'ятнадцять секунд Микола Григорович лише мовчки дивився на екран. По за екранами своїх нетфонів на вчителя літератури дивилися сотні тисяч дітей ставлячи свої вподобайки та підписки. По завершенню часу, Микола Григорович почав розчинятися в просторі, допоки остаточно не зник.