BooksUkraine.com » Фентезі » На лезі клинка 📚 - Українською

Читати книгу - "На лезі клинка"

184
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "На лезі клинка" автора Джо Аберкромбі. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 159
Перейти на сторінку:
кудись понад порослою чагарником рівниною. — А потім на північ.

— Північ?

— Перетнемо круг Морів і потрапимо в Адуа.

Перетнемо круг Морів? Вона зупинилася посеред дороги.

— Хрена з два я туди попруся!

— Обов’язково так усе ускладнювати, Ферро? Невже тобі так добре тут, у Гуркулі?

— Всі знають, що північани божевільні! Що біляки, що Союз, — однаково. Божевільні! Безбожники!

Юлвей здійняв брову.

— Не знав, що тебе так цікавить Бог, Ферро.

— Принаймні, я знаю, що він є! — вигукнула вона, тицяючи в небо. — Ці біляки не мислять так, як ми, нормальні люди! Нам нема діла до їхнього роду! Я краще залишуся серед гурків! Тим паче, тут у мене є несплачені рахунки.

— Які рахунки? Хочеш вбити Утмана?

Вона спохмурніла.

— Може, і хочу.

— Хе! — Юлвей відвернувся й рушив далі по дорозі. — Якщо ти не помітила, тебе шукають, Ферро. Ти б не пройшла навіть десяти кроків без моєї допомоги. В них досі є та клітка, пам’ятаєш? Та, що стоїть перед палацом? І вони будуть раді тебе в неї посадити. — Ферро заскрипіла зубами. — Утман — тепер Імператор. Його називають Ул-Дошт — могутній, нещадний! Люди вже кажуть, що він — найвеличніший імператор за останнє століття! Вбити Імператора! — Юлвей загиготів. — Оце ти вигадниця.

Ферро скривилась, піднімаючись за старим на пагорб. Вона не збиралась бути чиєюсь вигадницею. Юлвей міг всіляко замилювати солдатам очі, і це був гарний фокус, але дідька лисого вона піде за ним на північ. Що їй було робити серед тих безбожних біляків?

Коли вона порівнялася з Юлвеєм, той досі гиготів.

— Вбити імператора! — Він похитав головою. — Доведеться йому почекати, доки ти повернешся. Ти переді мною в боргу, не забула?

Ферро схопила його за жилаву руку.

— Я не пам’ятаю, щоб ти казав щось про подорож морем!

— А я не пам’ятаю, щоб ти мене питала, Малджин, і радій, що саме так і сталося! — Він обережно вивільнився з її пальців. — Інакше би твоє тільце підсихало десь серед пустелі, а не бурчало мені на вухо, гладеньке і здорове — задумайся про це на хвильку.

На якийсь час Ферро замовкла. Вона тихо йшла поруч, сердито розглядаючи чагарниковий пейзаж, і тільки суха земля рипіла під її сандаліями. Згодом скоса глянула на старого. Він, безсумнівно, врятував її життя своїми фокусами.

Але чорта з два вона піде за ним на північ.

Фортеця губилась у скелястій бухті, але вони стояли високо на кручі, а палюче сонце світило у спину, тож Ферро було непогано видно її обриси. Високий мур відгороджував акуратні ряди будівель, яких вистачало на маленьке містечко. Трохи далі до води тягнулися довгі причали. До причалів були пришвартовані кораблі.

Велетенські кораблі.

Дерев’яні вежі, пливучі фортеці. Ферро ще ніколи не бачила таких велетенських суден. Їхні щогли здіймалися, наче темний ліс, над яскравою водою. Десять кораблів було пришвартовано нижче, а далі, у бухті, ще два поволі розтинали хвилі. Попутний вітер надимав їхні величезні вітрила, а на палубах та між плетива канатів метушилася людська дрібнота.

— Я бачу дванадцять, — пробурмотів Юлвей, — але в тебе гостріший зір.

Ферро придивилась до затоки. Вдалині, біля звивистого берега, десь за двадцять миль від них, була ще одна фортеця, ще один ряд причалів.

— Там далі є ще й інші, — сказала вона, — штук вісім або дев’ять. Вони навіть більші.

— Більші, ніж оці?

— Значно більші.

— Боже милий! — пробурмотів собі під носа Юлвей. — Гурки ніколи не будували таких великих кораблів, та ще й в такій кількості. На всьому Півдні не знайдеться стільки дерева. Гадаю, вони купили сировину на Півночі, мабуть, у Штирії.

Ферро не цікавили ні кораблі, ні дерево, ні Північ.

— І що з того?

— З таким флотом гурки запанують над морем. Вони зможуть захопити Дагоску із затоки чи навіть вторгнутись у Вестпорт.

Безглузді назви далеких країв.

— І що з того?

— Ти не розумієш, Ферро. Я повинен попередити інших. Треба поквапитись, ну ж бо!

Він скочив на ноги і поспішив до дороги.

Ферро застогнала. Вона ще якусь мить дивилася на здоровенні дерев’яні діжки, що курсували затокою, а тоді підвелась і пішла за Юлвеєм. Великі кораблі чи маленькі — ролі це не грало. Вона була би не проти, якби гурки взяли в рабство усіх біляків на світі.

Тільки б нормальним людям дали спокій.

— З дороги!

Солдат гнав коня прямо на них, здіймаючи батіг.

— Щиро перепрошую, майстре! — заскиглив Юлвей, низько кланяючись, а тоді поспішив на узбіччя, неохоче тягнучи за лікоть Ферро.

Вона стояла у чагарнику і дивилась, як повільно повзе колона. Худі, подерті, брудні та байдужі постаті. Руки їхні туго зв’язані, а очі прикуті до землі. Чоловіки і жінки будь-якого віку, в тому числі діти. Сотня або й більше. Вздовж колони їхало шестеро вартових. Вони розслаблено сиділи у високих сідлах і тримали в руках скручені батоги.

— Раби.

Ферро облизала свої сухі губи.

— Народ Кадиру повстав, — сказав Юлвей, похмуро роздивляючись жалюгідну процесію. — Вони більше не хотіли бути частиною славетної нації Гуркула і подумали, що смерть імператора може дати їм шанс на незалежність. Схоже, вони помилились. Новий імператор навіть гірший, аніж попередній, правда, Ферро? Їхнє повстання зазнало поразки. Схоже, твій знайомий Утман зробив їх рабами на знак покарання.

Ферро дивилася, як повільно кульгає худенька дівчинка, тягнучи босі ноги по пилюці. Тринадцять років? Важко сказати. Її обличчя було брудне й апатичне. Вздовж чола темнів засохлий поріз; ще кілька виднілись на руці. Сліди від батога. Ферро зглитнула слину, дивлячись на те дівчаче шкандибання. Прямо перед нею старий спіткнувся і розпростерся на землі, змусивши всю колону зупинитися.

— Рухом! — рявкнув один із вершників, підострожуючи коня. — Підйом! — Старий вовтузився на запилюженій дорозі. — Рухом! — Солдат ляснув батогом, і на кістлявій спині старого залишилася червона смуга.

Ферро від цього звуку здригнулась і скривилася, а в її спині закололо — там, де були шрами.

Ніхто більше не вдарить батогом Ферро Малджин, зостаючись після цього живим. Вона здійняла з плеча лук.

— Спокійно, Ферро! — зашипів Юлвей, хапаючи її за руку. — Ти їм нічим не зарадиш!

Дівчинка зігнулась, допомагаючи піднятися старому рабові. Батіг ляснув удруге, поціливши їх обох, і пролунав болісний зойкіт. Хто скрикнув — дівчинка чи чоловік?

Чи, може, сама Ферро?

Вона вивільнила руку від пальців Юлвея і потягнулася за стрілою.

— Я можу вбити цього виродка! — гаркнула вона.

Солдат різко обернувся й кинув у їхній бік зацікавлений погляд. Юлвей вчепився в її руку.

— А потім що? Навіть якби ти вбила усіх шістьох, що далі? У

1 ... 83 84 85 ... 159
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На лезі клинка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На лезі клинка"