Читати книгу - "Під лапою Вовка, Ріна Март"

- Фортеця ваша.

Іван прибрав шаблю, дивлячись на полоненого ворога. Бій закінчився. А з ним і облога Сорок. Невдовзі, як і передрікав калга-султан, козацький прапор вже майорів над Сороками.

Фортеця ще диміла після бою, але тепер над її стінами лунав не брязкіт зброї, а веселий гомін переможців. Козаки, зморені, закривавлені, але щасливі, зібралися у внутрішньому дворі. Бочки з вином уже текли рікою, а багаття освітлювали сліди недавньої битви.

- Ну що, браття! За нашу перемогу! — вигукнув один із козаків, піднімаючи кухоль.

- За Сірка, за Тимоша, за нашеє славне січове товариство! — загриміли голоси, і сотні рук підняли кухлі догори.

Молодші козаки, ще повні сил, пустилися у танок. Хтось грав на бандурі, витягаючи старі козацькі думи, а хтось намагався завести жартівливу пісню, хоч голос ще хрипів після криків у бою.

Тиміш сидів верхи на розбитій молдавській гарматі, витираючи лезо шаблі, і з усмішкою спостерігав за гулянням. До нього підійшов Сірко, несучи кухоль.

- Ну що, Тимоше, гарно повоювали?

- Повоювали, Іване, ой, ще й як повоювали, — відказав парубок з посмішкою, приймаючи кухоль і вдарившись ним об кухоль Сірка. — Тепер хай батько знає, що син його не сиднем сидить, а козакує, як годиться!

- Ця переможна ніч принесе тобі славу, про Сороки говоритимуть від Дніпра до Дунаю, — посміхнувся Сірко, але в його погляді не було посмішки.

Думками він був там, біля намету, спостерігав як вуста молодого гетьманка торкаються теплих вуст його джури. Софія разом з іншими зброєносцями не брала участі у цій битві, залишаючись у авангарді разом із козацьким добром, навантаженим на вози. Іван кинув  погляд до багаття, де вона сиділа, поодаль від галасливого козацького гуляння. Тоді глянув на Тимоша, який якось по-дитячому сидів верхи на зруйнованій гарматі. Сьогодні не час для з'ясування стосунків.

- Гей, музики, вжарте чогось веселішого! - весело гукнув він до одного з козаків, який тримав бандуру.

І тут же залунала бадьора пісня про славні походи, про шаблі й коней, про перемоги та вірних побратимів. Дехто сидів трохи віддалік, перев'язуючи рани й згадуючи загиблих. Вони теж пили, але мовчки, вшановуючи тих, хто не дожив до цього свята. Але загалом - це була ніч переможців. Ніч, коли козацьке серце билося вільно, коли кров, що ще годину тому лилася рікою, тепер пульсувала у жилах переможців разом із вином. Фортеця Сороки належала їм. І нехай завтра буде новий похід, нові битви та нові втрати – ця ніч була їхня.

Переможна ніч Тимоша Хмельницького.

Любий читачу, якщо тобі подобається моя творчість, напиши про це у коментарях та постав уподобайку. Це надихне мене писати ще краще для тебе ))