Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

Настя усміхнулася, насолоджуючись звуком лагідного голосу бабусі. Антоніна Миколаївна упадала всією душею біля онуків. Андрійко нагадував їй бешкетливого Володимира, коли синові було стільки ж, а Настя… Настя завжди для неї, як і для сина раніше, була квіткою, яка росла у їхній оранжереї, прикрашаючи дні та гріючи думки.

— Ми скоро приїдемо, ба. Гліб зараз у відрядженні. Ось він повернеться, і ми…

— Коли повернеться?

— Скоро.

— Ну дивіться мені, а то зі старечим серцем і не менш старечою цікавістю не можна ж жартувати. Знаєш, скільки всього я можу собі напридумувати?

Першою розсміялася Настя, а за нею й Антоніна Миколаївна. Туся щиро любила маму батька. Вона завжди була для неї зразком, авторитетом, найважливішим порадником і неймовірно сильною жінкою. Пережила смерть сина, смерть чоловіка, зберегла смак до життя, мудрість і доброту, не поспішала судити та клеймити. Вчила так само чинити онуків. Ненавиділа плітки та пліткарок. Багато в чому не згодна була з Наталею, але… Настя розуміла обох жінок, й обох любила.

Для неї було вкрай важливо знати, якої думки бабуся про Гліба. Вона не встигла ще познайомити Імагіна з мамою, але, якщо вже зізнаватися тільки собі, вердикт бабусі мав для Насті навіть більше значення. Наталя набагато м’якша, вона занадто любить дітей і щиро боїться їх поранити, якщо Гліб раптом їй не сподобається, просто змовчить, а бабуся… розкладе все по полицях і змусить відповідати — його. Тому що розкладання по полицях буде відбуватися прямо перед ним.

Тому й Настя й посміювалися, коли Імагін починав з ентузіазмом обговорювати майбутню поїздку. Не знав, бідолаха, що його чекає…

— Гліб повернеться, мама з Андрійком приїдуть додому, а потім ми разом до тебе понесемося, ба.

— Добре, Настусю, — голос жінки ніби огортав ніжністю й лагідністю. Настя притиснула футболку Імагіна до грудей, відчуваючи, як там розливається тепло відразу й через бабусин тон, і трохи через запах його прального порошку. — Маму давати?

— Ага, — слухавка знову перекочувала до Наталі. Вони продовжили розмову.

Добре, що мама не питала, що дочка робить зараз, і що збирається. Мабуть, щиро вважала, що Настя вдома, а приголомшувати матір Туся не стала.

Дівчина відчувала, що її відносини з Імагіним турбують Наталю. Розуміла її, сама ж раніше теж думала, що пірнати в закоханість із головою — не найкраща ідея, але ж уже пірнула і пливе, задній хід давати пізно, а мамі просто потрібен час, щоб звикнути з усім тим, що відбувається.

Вони говорили довго. Завершили, тільки коли Наталя почала позіхати, а в Насті затерпла шия, попрощалися, домовилися перетелефонувати вже завтра ввечері, а потім роз’єдналися.

Вечеряти не хотілося. Настя, користуючись гостинністю господаря, сходила в душ, одягалася в його ж футболку, а потім повернулася в спальню, сіла на ліжко, вмикаючи злощасний кондиціонер.

Ну от… Вона в його квартирі. Одна. А за вікном ніч. Імагін наказав господарювати. І по ідеї, можна було б піти у вітальню, ввімкнути телевізор, поклацати канали. Або взяти якусь книгу, якщо такі тут знайдуться, звичайно. Або заварити чай. Колекція в Гліба серйозна — мільйон сортів і видів. Усі стоять у скляних банках із наліпками, на яких написані назви. Чаю багато, а ось алкоголю нема. Хоча чого-чого, а цього Насті зараз зовсім не хотілося. Їй хотілося…

Знову закричав телефон.

***

У Гліба знову була Мета. Точніше Мета була все тією ж, а ось план з її досягнення розширеним.

Насті треба звикнути до змін, які відбувалися в їхньому житті. Можливо, метелик ще не зрозуміла, що тепер його квартира — частина їхнього життя. І рано чи пізно, вона стане центром. Всі ці нісенітниці про кондиціонер, необхідність перевірити, переконатися — усе це тільки підстави, щоб вона зробила ще один маленький крок у сторону усвідомлення неминучого.

Гліб хотів бачити її у своєму домі. Бажано, звичайно, поруч із собою, але в очікуванні його повернення теж непогано.

Впоравшись зі справами, діставшись до готелю, виринувши з-під душу, тут же зателефонував їй. Ні, не для того, щоб перевірити, просто поговорити — він же теж скучив.

— Імагін, твою енергію та й в мирне річище…

А вона десь там, на його ліжку, явно усміхалася, слухаючи не дуже його скромні міркування на тему того, як вони будуть проводити час після його повернення, поклала підборіддя на голе коліно, натягуючи футболку нижче.

— Це вкрай мирне річище, Настусю. Вкрай мирне і приємне річище. Тільки ти ж не дослухала…

Довелося дослуховувати. Остаточно червоніти, безглуздо хихикати, а потім і зовсім валитися на подушку, заливаючись сміхом. Це вже істерично, напевно, ну або наслідок того, що встигла моторошно скучити, але Настя не могла перестати усміхатися, чуючи в трубці рокотливий голос, який перескакував із теми на тему, то бентежачи, то смішачи, то розповідаючи щось важливе, серйозне, цінне.

— Ну що, тобі там зручно? Бабай за п’яти не кусає? Кондиціонер не дзижчить?

— Задовільно, — Настя сховала ті самі п’яти під ковдру, перестраховуючись на випадок бабая. Всяке буває. Раптом не пожартував?

— Якщо стане неприйнятно, телефонуйте, Анастасія Володимирівна, розберемося.